Мала Азія: Прощання з Царгородом, Бруса, сходження на…

Я надзвичайно втомився і дуже розчарувався, коли зійшов з гір і зупинився пообідати біля їхнього підніжжя з моїми провідниками. Вони дивилися на все холоднокровно і не розуміли мене. Імена Іди, Гаргара, Трої та самого Оміра були їм чужі. Набагато більше цікавили їх моя двоствольна рушниця, кинджал і пістолети. Ми поїли, і я потихеньку почав свій зворотний шлях до корабля, куди досить пізно ввечері благополучно доплентався. У каюті я ліг відпочити і знову почав думати про Трою. Переді мною вже не було курганів Гектора та Ахіллеса; Іда, Гаргар і Сімоїс зі Скамандром не згадувалися мені; Омір і Шевальє лежали смиренно у валізі. Але я уявив собі цю облогу і ці бої. Не можна вважати, щоб у всій події Троянської війни не було істини. Греки, тоді ще дикі, не мали жодного поняття про фортифікацію і засоби брати міста. Вони навіть не облягли міста і не відрізали йому сполучення. Вони просто вийшли на берег, стали табором біля кораблів, окопалися, робили набіги на сусідні береги, тому що треба було годуватися; палили, грабували, стояли десять років під Троєю і ніколи б, імовірно, не взяли її, якби випадково не встигли обдурити пильність вартових. Троянці, які недалеко пішли від них в освіченості, виставили проти греків такий самий табір біля стін своєї столиці і через дефілеї Ідайських гір завжди зберігали сполучення з іншими народами Малої Азії, отримували від них усі потрібні припаси і навіть допоміжне військо. На велику долину виходили вони битися з греками; але чим були їхні битви? Кулачний бій стіна на стіну. Начальники були озброєні трохи краще за простих воїнів, і тут-то відзначалися молодці. Сьогодні греки прогнали троянців, завтра троянці греків; на ніч розходилися по таборах, а потім знову починалася потіха. Ви зізнаєтеся, що така війна, така облога могли б тривати цілі століття і від батьків переходити у спадок дітям; але про героїв, що діяли в цих боях, ми так само мало знали б, як про наших славних кулачних бійців Трещала, Ботова і Канашку. Омір, безвісний, напівміфічний, оспівав Трою, її бої, її героїв, прославив грецьких бійців, і імена Агамемнона, Улісса, Аякса, Діоміда та Ахіллеса стали безсмертними. Почали відшукувати їхні пам'ятники, стали повторювати їхні імена, і я, невідомий варяг, син снігів своїх, прийшов поглянути на Трою і насолодитися спогадами Оміра. Такою є чарівність поезії.