Я знайшов, що аж ніяк не важко зійти на самий верх конуса цієї гори: він з трьох боків доступний; четверта коштуватиме стіною. Гора ця вапняна; скрізь видно мармур.
Північна сторона була вкрита льодом, і сніг лежав версти на півтори по її вершині. Я зрадів, побачивши свого земляка, і ходив по ньому із захопленням: він був твердий, і рідко нога провалювалася по коліно. Я виміряв своїм гігрометричним термометром висоту гори і визначив її у 40 тисяч футів з лишком вище горизонту моря. Холод на вершині був дуже помірний і температура досить приємна. Пастухи сказали мені, що лід і сніг зовсім зникають у середині липня місяця. Намилувавшись чарівним краєвидом з Олімпу, я пішов потихеньку вниз. Кавас Давуд, даний мені пашею, ходячи зі мною по снігу, часто, зводячи очі, говорив тихенько і про себе: Делі, Делі Паша! Я не питав його до часу, чому він називає мене дурнем або божевільним, але розгадав його добре, і вирішив, повернувшись до туркменів, поговорити з ним про це. На майданчику, де кочували туркмени, я знайшов усе приготованим до обіду. Мій конвой і перекладач посідали всі в гурток. Я запросив старого туркмена, але він відмовився. Подали цілий казан пілаву з бараниною; потім смажену баранину і, нарешті, безліч плодів усякого роду. Поївши, я запалив люльку, покликав Давуда і звелів перекладачеві спитати в нього, за що він, коли ми були на горі, честив мене дурнем? бо я чув дуже добре, як він казав: Делі Москов Паша! Давуд спершу зніяковів, але я запевнив його, що не серджуся, а тільки хочу знати: чим я заслужив таку назву? — Ось що, пашо, — сказав він тоді, — ви людина знатна: ми це всі бачимо, бо ви безперестанку буваєте з нашим пашею, сидите і їсте разом; та ми чули, що ви й у султана були. — Нехай так, Давуде, та адже це ще не свідчить, що я дурень. — Ви людина багата: за все платите гроші, коли могли б усе брати задарма. Ось тепер, наприклад, з'їли маленький шматочок баранини, а платите за цілого барана, якого ми їмо. Яка ж була вам потреба, без нужди, лізти з такими труднощами на вершину цієї жахливої гори і грузнути в снігу, де я, ходячи мимоволі за вами, промочив ноги. Адже і ви вже, певно, промочили свої? — «Промочив, Давуде».