КОНСТАНТИНОПІЛЬ.
На другий день мого прзда в Константинополь, мене пробудили рано вранці стукіт і крики носіїв різного роду. Слух мій ще не звик до їхніх голосів та мови. Вони продавали власні запаси, зедень, рибу, плоди, бузу та ін. Я зблизька до вікна. Переді мною натовпу різноплемінний народ: 'Турки у військах костюмах, і в старому своєму вбрання, в чалмах; Вірмени у величезних своїх шапках, Греки, Франки, і безліч Жидів, які мовчки і несміливо пробиралися біля стіни. Нарешті, ось і жінки, закутані так, що хіба за кольором їх туфель можна було дізнатися, якою вони є нації. Ось арби (рід критого фургона, запряжені биками, прикрашеними стрічками, або суконними клаптями і бубонцями. Це екіпаж 'Турецьких дам. Далі нав'ючені верблюди, або ряд ослів, з мішками води, або з ношами дров: все це товпилося по вузькій, едва. зграї гидких і голодних собак, які блукають посеред усього цього народу, і їх ніхто не б'є: ви зізнаєтеся, що я побачив цікавий і зовсім новий для мене маскарад.
Я звелів покликати цирульника: увійшов преповажний вірменин у великій шапці, а за ним покірний хлопчик, який ніс тазик, щось на зразок кавника з гарячою водою, мило, бритви та рушник. Господар намилив мені бороду просто долонею, витягнув величезну бритву, і я, на свій подив, помітив, що вона у своєму руків'ї не гнеться, як наші бритви, а просто закріплена, як сокира, і здавалася мені зручнішою для того, щоб відрубати голову або принаймні перерізати горло, ніж виголити бороду. Однак він поголив мене так швидко, легко і вправно, що я наказав йому приходити до мене через день для виконання своїх обов'язків.