Рано-вранці я зайнявся візитами і роздав картки панам чиновникам Посольства, не заставши майже нікого вдома; встиг, однак, запросити до себе пообідати пана Комідаса, необхідного мені для огляду Константинополя. Він прийшов; ми розговорилися, і я знайшов у ньому людину, досвідчену в супроводі іноземців цікавими місцями міста. З великої навички він знав стародавні назви багатьох будівель, але не був археологом. Надзвичайно послужливий, невтомний, завжди готовий зробити будь-яку приємність, він відзначався приємним характером. Теперішній Константинополь він знав напам'ять, і в цьому ніхто з ним зрівнятися не може. Він розмовляв чистою турецькою. Я помітив, між іншим, що він ревний римський католик через те, що, не знаю, дід чи прадід його удостоївся бути зарахованим
Папою до лику святих мучеників, і пан Комідас недолюблював моїх одновірців, навіть неохоче відвідував їх. Я помітив це згодом, під час моїх візитів до Патріархів і в грецькі церкви, куди він мав мене супроводжувати. А втім, не можна було мати більш приємного і послужливого чичероне. Протягом усього мого перебування в Константинополі я був ним надзвичайно задоволений і залишаюся вдячним! Ми вирішили наступного дня рано розпочати наші прогулянки. Я мав за правило в кожному визначному місті спершу поглянути на загальний вигляд його та околиць, щоб потім зручніше і ясніше пізнавати його частини; за цим планом ми вирішили насамперед зійти на високу Галатську вежу, поглянути з неї на панораму Константинополя, і потім об'їхати місто навколо для докладного огляду його цікавих для археолога і чарівних для живописця стін; після того увійти (якщо можна) в Семивежний замок, і звідти вже водою (інакше не можна) довершити огляд стін і тим закінчити першу прогулянку.