У Ялті я не хотів навіть зупинитися: просто сів на пароплав «Петро Великий», і до відплиття його цілу добу сидів на ньому один. Сестра та пані Сабанська писали до мене прощальні записки; я їм відповідав; але це було ніби з іншого краю світу.
Живши в сестри, я познайомився з доктором і оператором Ванцетті: він родом з Падуї. До нього з усіх кінців Криму стікаються хворі; він із честю підтримує славу знаменитого Падуанського університету. Тут я познайомився також з російським художником Чернецьким. Він чудовий пейзажист. Я бачив безліч чудових видів Криму, які він має намір видати літографіями. Він обіцяв подарувати мені деякі з них, і дотримав свого слова, давши мені нагоду завжди згадувати принади Тавриди.
Сидячи один на пароплаві, я мав час пробігати в умі моєму все побачене мною у Криму. Південний берег представляє разючий контраст із північною степовою частиною півострова. Там — сухий, безводний, випалений сонцем степ, де кочують бідні ногайці; тут — земний рай, пишна рослинність, благословенний клімат, море, гори, царські сади та палаци! Але головний скарб Криму – його морські гавані. Гавані Севастополя безцінні для Росії: в одній із них весь наш Чорноморський Флот міститься безпечно і стверджує панування наше на Чорному морі!
При широких знаннях, при невтомній діяльності Графа Воронцова, цей край розквітає з кожним роком. Граф Воронцов поєднує у собі глибокий державний розум з незвичайною простотою в поводженні. Він уміє все вислухати, все обійняти, кожному вселити довіреність та любов. Таврида та Новоросійський край завдячують йому своїми дорогами, портами, торгівлею, землеробством та просвітництвом.
Пароплав наш «Петро Великий», керований майстерним капітаном Міллером, знявся з якоря 4-го травня о 2-й годині пополудні. Між пасажирами перебував пан Войцехович, чиновник особливих доручень при Обер-прокурорі Святійшого Синоду, людина дуже освічена і приємна співрозмовник. Ми пливли по всьому величному полуденному берегу Тавриди. Перед нами проносилися мис Ай-Тодор, Ореанда, Алупка, Сімеїз, Форос, Байдарські ворота, грізні скелі мису Фіолент і стародавній монастир Георгіївський, що висить над безоднею хвиль. Обійшовши Херсонеський маяк і залишивши праворуч вхід до Севастопольської бухти, ми вийшли у відкрите море у напрямку до Одеси.
Другого дня вранці відкрилася Кінбурнська коса, що нагадує безсмертного, непереможного Суворова! Коли турки висадилися тут у 1787 році і почали окопуватись валом, Суворову поспішили донести про це. «Помилуй Бог! не заважайте їм! — вигукнув полководець. — Нехай усі виберуться на берег! Тоді нам легше буде скинути їх у море!» Так і сталося: Кінбурнська перемога стала одним із найславетніших подвигів російської зброї.