Я в'їжджаю до Тавриди, або Криму, у це гніздо, з якого стільки століть хижі татари, як сарана, влітали в межі Росії, палили села, міста наші, грабували, вбивали мирних жителів прикордонних губерній, і відводили дружин та немовлят у полон. Світ був неможливий із нею; ніякі трактати, жодні клятви з їхнього боку не могли бути надійними; при першому випадку, який здавався їм зручним, за найменшої надії на успіх, вони, незважаючи ні на що, знову вторгалися в наші межі і відновлювали свої шаленства. Це було необхідне їм. Народ, який звик жити пограбуванням, що засновує на пограбуванні весь свій добробут, змінитися не міг. Отже, вже не кажучи про необхідність для Росії мати пристані на Чорному морі, одне сусідство невгамовних розбійників не могло бути терпимим державою могутньою, і, без сумніву, одне з найбільших благодіянь Катерини є завоювання і приєднання Кримського півострова до Росії. Князь Потьомкін, якому було доручено цю важливу справу, в нагороду за розсудливе виконання його, отримав від Імператриці прозвання Таврійського.
Ймовірно, що Кримський півострів був колись відокремлений від материка землі. Принаймні такою була думка знаменитих стародавніх та новітніх письменників, як-то Плінія, Геродота, Страбона, Бюффона, Палласа. У Крим в'їжджаєш, на мою думку, крізь ворота зі склепіннями. При самому в'їзді і посередині перешийка стоїть Перекоп, по-татарськи Ор-Капи, кам'яна фортеця, майже регулярна, що має шість бастіонів, равеліни, куртини і глибокі рови, також викладені каменем. Вона досить міцна. У ній знаходяться гарнізон, військові начальники, і вміщені всі необхідні потреби, як-то: різного роду магазини, шпиталь, казарми та інше; на передмісті живуть одні чиновники, що використовуються при соляних озерах, і маркітанти; інші мешканці, як-то купці, міщани, ремісники різного роду, оселилися за три версти звідси, у містечку, званому Вірменський Базар, через який і дорога пролягає з Перекопа до Сімферополя.