Напившись чаю і запаливши люльку, я запитав у Сеїда, що він думає про Кизил-Кобські печери:
— Їх, пане, вирив Цар Соломон. - На що? — Закопати свої скарби. Адже в нього була тисяча дружин; а й з двома не раптом улагодиш. Вони стали просити скарбів, і він, щоби відв'язатися від них, надумався було перевезти сюди своє багатство. - Що ти, Сеїд! Та хіба не міг він у своїй землі знайти зручне місце? Чи легко йому було пуститися в таку далечінь? — Уся земля була його! Ви кажете далечінь! Хіба ви не знаєте, що він мав чарівне кільце, яке варто було йому повернути, так він миттю переносився куди хотів. - Нехай так! Та й тут, Сеїде, коли він тягав сам, то йому треба було кілька тисяч разів обернутися! — Хіба, пане, ви думаєте бути розумнішим за Соломона? — Боже борони, Сеїд! Я цього й думати не смію. — То на що вам пересуджувати його наміри? І то правда: ляжемо краще спати!
На другий день, майже до світла, Сеїд осідлав коней, і ми, розплатившись і розпрощавшись з нашим господарем, поїхали в дорогу. Кроків за 300 до п'ятої версти, ліворуч біля дороги видно фундамент міцної стіни. Татари приписують їй велику давнину: це, мабуть, було зміцнення. Вони називають це місце Демір-Капу (Залізна брама). Сліди стіни видно ще далеко по горах: їх називають Калань-Баїр. Я не буду входити в дослідження цієї давнини: пан Кеппен, який так добре і докладно займався тутешньою старовиною, мабуть, уже тлумачив і цю.
У 9 верст від Чавки, безупинно спускаючись і проїхавши через багато пересохлі струмки, які після сильних дощів стають швидкими і непроїжджаючими потоками, ми досягли до Таушан-Базару (Заячий ринок). Це долина, на якій немає жодної оселі, але кінні мандрівники зазвичай зупиняються тут погодувати коней. Звідси треба підніматися на таку круту гору, що кінь мій насилу йшов кроком. Вважають, що ця гора має 2800 футів перпендикулярної висоти від рівня моря. Вона знаходиться за 19 верст від Чавки.
Тут на горі поставлено обеліск із наступним написом:
Тут Імператор Олександр відпочивав, проїжджаючи востаннє через Крим. Це місце спогадів!... Дивлячись на грізний Чатирдаг і на ланцюг гір, що під ним лежить, вдихаючи в себе живе, чисте повітря на цій висоті, на самоті, в глибокій тиші, згадуєш історію та подвиги великого суперника Наполеонова!... Все це наповнює душу таємничим і разом таємничим! Думаючи про Олександра, про його долю, про його ранню смерть, повторюю з Боссюетом: один Бог великий!
Звідси дорога починає знижуватись. Проїхавши кроків 800, вже бачите море; але воно далеко, і з висоти, де перебуваєте, серед великого простору всього навколишнього, це видовище моря негаразд разюче. Різницю в кліматі починаєш відчувати, спустившись ще кілька верст.