Цей грандіозний мис, розташований за кілька миль на південний схід від Балаклави, видно кораблям, що пливуть з Константинополя, задовго до того, як стане можливим визначити точне розташування цієї гавані, вхід до якої ледве помітно утворює прірву в нерівній лінії скель, що утворюють цю частину узбережжя. Стрімкі скельні стіни спускаються з величезної висоти майже перпендикулярно до моря, і вони виглядають суворо, справді й жорстоко для дітей безодні, коли сильний вітер приходить з півдня, радіючи своїй руйнівній силі, і штовхає збурені хвилі з їхнім нещасним тягарем на цей залізний бар’єр. Похмурим виглядає мис Айя, коли вогкий чорноморський туман скутує його сонце, а яскраве світло небес затьмарюється хмарами; але коли теплі сонячні промені грають на зеленому підліску, який тут і там вкриває його боки, а строката поверхня скелі відбиває їхнє проміння у відтінках, яким могла б позаздрити Айріс, враження жаху й спустошення забуваються в надзвичайній красі сцени. Художник вирішив зобразити мис в одному з його більш модифікованих аспектів — «наполовину сонце, наполовину сльози», а уривчасте світло, яке виблискує над землею та морем, походить із небес, які не загрожують майбутньому величному кораблю.
Цей малюнок позначає вхід у гавань Балаклави зі знайомим генуезьким фортом праворуч, а між кораблем і мисом, майже прихованим від дощу, крайньою межею оборони Балаклави праворуч, пагорбом, загальновідомим як Вороняче гніздо, на якому розташувалися морські піхотинці та стрілки.
ДОЛИНА БАЙДАР,
ТЕОМ БІЛЯ ВІЛЛИ ПЕТЕОСЬКИ, ПОГЛЯД НА СХІД.