«Лорд Лукан неохоче наказав лорду Кардігану наступати на гармати, вважаючи, що його накази змушують його зробити це. Благородний граф, хоча він і не відступав, також бачив жахливі перешкоди проти нього. Дон Кіхот, у своєму нахилі проти вітряка, не був таким необдуманим і безрозсудним, як бравий хлопець, який готувався, не задумуючись, кинутися майже напевне. Це принцип війни, що «Кавалерія ніколи не діє без підтримки», що «Піхота повинна бути під рукою, коли кавалерія несе гармати, оскільки ефект є лише миттєвим», і що необхідно мати на фланзі лінії кавалерії кілька ескадронів у колоні, причому атака з флангу є найнебезпечнішою. Єдиною підтримкою, яку мала наша легка кавалерія, був резерв важкої кавалерії на великій відстані Піхота й знаряддя були далеко в тилу. У колоні взагалі не було ескадронів, і до того, як гармати ворога дісталися, була рівнина довжиною в півтори милі.
«О десятій хвилині на одинадцяту наша легка кавалерійська бригада наступала. Уся бригада ледве складала один ефективний полк, згідно з чисельністю континентальних армій, і все ж це було більше, ніж ми могли пощадити. Коли вони кинулися до фронту, росіяни відкрили їх із гармат у редуті праворуч залпами мушкетів і гвинтівок. Вони гордо пронеслися повз, виблискуючи на ранковому сонці у всьому гордість і м КРИМ.
блиск війни. Ми ледве віримо доказам наших почуттів! Напевно, ця жменька людей не збирається атакувати армію на позиції! на жаль! це було надто вірно — їхня відчайдушна доблесть не знала меж, і справді вона була далекою від так званої кращої частини — розсудливості. Вони наступали двома рядами, прискорюючи крок, наближаючись до ворога. Ніколи не бачили страшнішого видовища, ніж ті, хто, не маючи сили допомогти, бачив своїх героїчних співвітчизників, що кидаються в обійми смерті.
«На відстані 1200 ярдів уся лінія ворога виринула з тридцяти залізних ротів потоки диму й полум’я, крізь які шипіли смертоносні кулі. Їхню втечу відзначили миттєві розриви в наших рядах, мертві люди й коні, скакуни, що летіли пораненими або без вершників через рівнину. Перша лінія розірвана, до неї приєднується друга вони ні на мить не зупиняються і не стримують своїх рядів, розріджені тими тридцятьма гарматами, які росіяни поставили з надзвичайною точністю, з блискучим сталевим вигуком над своїми головами, і з криком багатьох благородних людей летіли в дим батарей; але перш ніж вони зникли з поля зору, їхні тіла були всіяні з тушами коней.