Протягом останнього року в донесеннях ворожого воєначальства з Криму був інший тон, і російська свідомість настільки поступово була підготовлена до можливості несприятливого виходу війни, що тепер, коли справді настав момент виснаження, люди, гнані власними стражданнями до миру, мабуть, дивитимуться на його досягнення не тільки без подиву, але з задоволенням і захопленням. Крім зміни верховного командування в Криму, яке тепер було передано князю Менщикову князю Горчакову II, усунення зі сцени європейської політики актора, який стільки років грав на цій сцені, безумовно, найпомітнішу роль, не було супроводжуване будь-яким миттєво помітним впливом на ситуацію в справах. Тепер годі було міркувати про те, яким би був хід подій, якби життя царя було продовжено; остаточна проблема, цілком ймовірно, була б ідентичною, навіть більш рішуче сприятливою для інтересів Західної Європи: але великий досвід, невгамовна енергія, непохитна воля, водночас тонкий і глибокий інтелект, які разом становили величезну особисту перевагу цієї великої та видатної людини, не могли не вплинути на продовження та озлоблення змагання, з якого він вийшов. навмисно виключив будь-яку можливість переїсти.
Проте оптимістичними були очікування, викликані великою подією дня, про яку, коли лорд Реглан вперше оголосив ворогові,
вони відмовилися від своєї віри; і це не тільки на базі операцій, де в багатьох розумах бажання цілком могло бути батьком думки, але навіть вдома під керівництвом порівняно освіченої громадської думки. Як би це не було, підготовка з обох сторін, тим не менш, не послабилася, і облога, яка деякий час, здавалося, не відставала від запізнілих і безрезультатних переговорів, надовго випередила їх і незабаром віддала їх забуттю.