Через п’ять послідовних рухів ця дика дисонансна музика піднялася до тонів лютішої палкості та приголомшливішого значення, аж поки в останній вони не роздулися до жахливого діапазону, який знаменував її закриття. І тепер, уперше, луна, яку він викликав, була слабкою, уривчастою та непевною, і незадовго затихла в ледь чутному відлунні. Було досягнуто найдальших меж опору — перед палаючим подихом цього величезного піч, росіяни зіщулилися й зіщулилися, коли колоски звужуються й згинаються перед вибухом симума. З тією непохитною впертістю, яка за кращої справи заслуговувала б на ім’я героїзму, вони справді наполегливо продовжували залишатися біля своїх гармат, але самі гармати щохвилини викидалися з лафетів — артилеристи були покалічені або вбиті начисто, обслуговуючи їх — і з самого початку їхні батареї відповідали нашим, але слабко, уривчасто. Без будь-яких стримувань канонада тривала з нестримною люттю протягом дня, а вночі сильний потік снарядів із усіх мінометів і важких гармат уздовж величезного фронту позицій союзників несли смерть і руйнування в серце ворожої оборони. О п’ятій годині вечора один із фрегатів у гавані було підпалено, яким саме способом, досі залишається невідомим. Вона горіла постійним і яскравим світлом, сяйво якого поширювалося на величезну відстань, і коли нищівна стихія робила свою справу, тисячі армій, що облягали на навколишніх пагорбах, побачили люту насолоду міста Авіт, чию долю передбачили, ніби у вогненному дзеркалі, освітленому полум’ям.
Протягом 6-го та 7-го числа бомбардування було таким же гарячим, як і протягом перших двадцяти чотирьох годин; о третій годині дня загорівся російський двопалубний катер, який до опівночі згорів до самого краю води; і приблизно в цей же час у місті стався сильний вибух.
І ось останній день настав у Севастополі, і, на жаль! на скількох хоробрих синах Франції та Англії, які, «горячи великою надією», на її початку, мали б «розчинитися холодно й низько» до її завершення.