Інкерманська битва — «Битва простих солдатів»

Залишивши місто, потім, прикриваючись від сильного вогню своїх батарей, вони підійшли до рубежів другої дивізії, яка захищала праворуч від нашої позиції, з силою, що складалася з кількох колон піхоти за підтримки артилерії, великі корпуси стрільців були викинуті на фронт. Щоб протистояти цій атаці, Друга дивізія була сформована в лінію перед їхнім табором, ліворуч під командуванням генерала Пеннефазера та справа під командуванням бригадного генерала Адамса, тоді як Бригада гвардії під командуванням генерала Бентінка незабаром була виведена на підтримку герцогом Кембриджським і, за допомогою польової батареї, зайняла пост праворуч від дивізії сера Де Лейсі Еванса. Генерал Боске негайно висунув п’ять французьких батальйонів, а сер Джордж Каткарт і сер Джордж Браун надали допомогу справді невеликою силою, але, безсумнівно, більшою, ніж могли виділити. Ворог спочатку швидко й упевнено просувався вперед, захищений гарматами, розміщеними на пагорбі в тилу, але був зустрінутий з найбільшою рішучістю та твердістю англійськими пікетами, що належали переважно 49-му та 30-му полкам. Сер Де Лейсі Еванс особливо згадує лейтенанта Коноллі з 49-го, капітана Бейлі з 30-го, капітана Атчерлі, які всі були тяжко поранені, і сержанта Саллівана, які особливо відзначилися в цій небезпечній і важкій службі, яка вимагає непохитної мужності в рівній мірі з проявом найкрутішої розсудливості. Капітан Коноллі був застрелений на чолі з кількома чоловіками своєї роти, які билися врукопашну з росіянами, які хотіли взяти його живим; але він захищався своїм мечем, поранив одного, і тут же був застрелений іншим, який був за ярд від нього. Кажуть, що лорд Реглан, який був свідком цієї справи, послав розвідувати, хто був офіцером, який так галантно захищався від таких перешкод. Пікети, опрацювавши кожен дюйм землі, тепер впевнено відступили до основної частини, і по росіянах було відкрито величезний вогонь з батарей під командуванням полковників Фіцмайера та Дакреса, які діяли з усією енергією, і за півгодини змусили ворожу артилерію відійти з поля. «Наш вогонь, — продовжує Депеша, з якої взято ці подробиці, — тепер був спрямований з такою ж точністю й енергією на колони ворога, які (піддані також близькому вогню нашої передової піхоти) незабаром повністю розладналися й утекли. Потім їх буквально переслідували 30-й і 95-й полки через хребти і вниз до вершини затоки, і