«Вони були піддані косому вогню з батарей на пагорбах з обох боків, як і ми, що стосується прямого вогню з мушкету. Крізь хмари диму ми могли бачити, як блиснули їхні шаблі, коли вони під'їжджали до гармат і кидалися між ними, рубаючи стрільців, які стояли. Ми бачили, як вони їздили крізь гармати, як я вже сказав; на нашу радість ми побачили, як вони повертаються, зламавшись, крізь колону російської піхоти, розкидаючи їх, як полову», коли фланговий вогонь батареї на пагорбі зніс їх, розсіяних і розбитих. Поранені та пішохідні солдати, що летіли до нас, розповідали сумну історію — напівбоги не могли зробити те, що не вдалося зробити нам. У той самий момент, коли вони збиралися відступати, величезна маса уланів була кинута на їхній фланг. Полковник Шевелл з 8-го гусарського полку побачив небезпеку і поїхав зі своїми нечисленними людьми прямо на них, прориваючи собі шлях зі страшними втратами. Інші полки розвернулися й вступили у відчайдушний бій. З мужністю, надто великою, щоб їй повірити, вони проривали собі шлях крізь колони, що їх оточували, коли стався акт жорстокості, якому немає аналогів у сучасній війні цивілізованих націй. Російські артилеристи, коли штурм кавалерії пройшов, повернулися до своїх гармат. Вони побачили свою кінноту, змішану з солдатами, які були просто проїхали верхи по них, і, на вічну ганьбу російської назви, негідники вилили смертоносний залп винограду та каністри на масу людей і коней, що борються, змішуючи друзів і ворогів в одній загальній руїні. Наша Важка Кавалерійська Бригада могла зробити все можливе, щоб прикрити відступ жалюгідних залишків того загону героїв, коли вони поверталися туди, звідки нещодавно покинули в повній гордості життя. О тридцять п’ятій хвилині на одинадцяту перед цими закривавленими московськими гарматами не лишилося жодного британського солдата, крім мертвих і вмираючих».
ХАТІ ТА ТЕПЛИЙ ОДЯГ ДЛЯ АРМІЇ.