Від Булганака до Інкермана (Ілюстрації 1–10 Вільяма Сімпсона)

мереживо, просувалися ліворуч, легким галопом, до краю пагорба. Ліс списів виблискував позаду них, і кілька ескадронів драгунів у сірих мундштуках швидко піднялися, щоб підтримати їх, коли вони досягли вершини. Щойно вони з’явилися в полі зору, сурми нашої кінноти видали попереджувальний звук, який сказав нам, що через мить ми побачимо потрясіння битви під своїми очима. Лорд Реглан, увесь його штаб і ескорт, а також групи офіцерів, зуавів, французьких генералів і офіцерів, а також війська французької піхоти на висоті були глядачами сцени, ніби вони дивилися на сцену з театральних лож. Майже всі злізли з коней і сіли, і не сказали жодного слова. Росіяни просувалися вниз пагорбом повільним галопом, який вони змінили на рись, і нарешті майже зупинилися. Їхня перша лінія була щонайменше вдвічі довша за нашу — вона була втричі глибша. Позаду них була така ж лінія, однаково міцна і компактна. Вони, очевидно, зневажали свого нікчемного на вигляд ворога; але їх час настав. У долині знову пролунали труби, і сірі та еніскілленці пішли прямо в центр російської кавалерії. Відстань між ними була всього кілька сотень ярдів; цього було ледве достатньо, щоб дозволити коням зібратися, і в людей не було достатньо місця, щоб повноцінно грати своїми мечами. Російська кіннота висуває вперед кожне крило, коли наша кіннота просувається, і загрожує знищити їх, коли вони йдуть далі. Повернувшись трохи ліворуч, щоб зустрітися з російським праворуч, сірі мчать далі з радістю, що хвилює кожне серце; в ту ж мить у повітрі здіймається дикий крик Енніських Унерів. Як блискавка спалахує крізь хмару, Сірі та Енніскілленери пронизали темні маси росіян. Шок був лише на мить. У повітрі почувся брязкіт сталі й легка гра лез мечів, а потім Сірі й Червоні мундири зникають посеред хитких і тремтячих колон. В іншу мить ми бачимо, як вони з’являються і мчать у зменшеній кількості, і в порушеному порядку, проти другої лінії, яка просувається проти них так швидко, як тільки може, щоб повернути долю нападу. Це був жахливий момент. * Боже, допоможи їм! вони загублені!' був вигук не однієї людини, а думка багатьох. Невгамовним вогнем кинулися шляхетні серця на ворога. Це була боротьба героїв. Перша лінія росіян, яка була вщент розбита нашою атакою і втекла з одного флангу на сантим, наближалася, щоб проковтнути нашу купку людей.