Хід нашої розповіді вже охопив падіння генерала Каткарта та його бригадного генерала Голді; але третє ім'я, лише менш відоме, ніж перше, тепер претендує на нашу увагу. На початку дня лорд Реґлен закріпився на невеличкому пагорбі з метою, якщо можливо, побачити крізь туман і дощ битву, що точилася навколо нього. З ним був його штаб, і серед них бригадний генерал Стренґ Вейз. Снаряд впав у центр штабу, розірвався в коні капітана Пулетта Сомерсета, убив іншого коня, а потім відбив ногу генерала Стренгуеса. «Бідолашний старий генерал, — розповідає містер Рассел, — ніколи не поворухнув жодним м’язом свого обличчя. Він просто сказав ніжним голосом: «Хтось буде такий добрий, щоб підняти мене з мого коня?» Його зняли й поклали на землю, поки його кров швидко виливалася, і нарешті його віднесли в тил. Але мужній старий не мав достатньо сил для операції, і через дві години він занурився, щоб відпочити, залишивши позаду. пам’ять про нього завжди буде дорогою для кожного офіцера та чоловіка в Аймі». Є щось невимовно зворушливе в цій простій розповіді про останні хвилини сміливої і доброї людини, яка загинула смертю, як і життя, солдата.
Серед повернутих поранених можна знайти імена генерала сера Джорджа Брауна, важко; Bentinck, Torrens, суворо; і Адамс, який згодом тяжко помер від своїх ран. Кількість убитих і поранених офіцерів при цьому становила 145; Сержантів убито і поранено до 155; і близько 2300 рядових осіб убитими, пораненими та зниклими безвісти.
Гвардійці Колдстріму, які вступили в бій з п’ятнадцятьма офіцерами, вийшли з цієї невеликої кількості з вісьмома вбитими та п’ятьма пораненими; і
Майже такі ж серйозні втрати зазнали серед офіцерів одного з полків, які брали участь.
Інкермана назвали «солдатською битвою»: справедливо, якщо мати на увазі лише те, що характер атаки та особливі обставини, за яких вона була здійснена, хоча й унеможливлювали будь-яку широку стратегічну комбінацію для протистояння, дали можливість усім чинам армії проявити вперту мужність, що межувала з відчаєм, і яка вдосталь забезпечила місце найвправнішого. маневрування.
Але наведені вище деталі вказують на обмеження правдивості цього опису; і надзвичайно непропорційна кількість офіцерів, які вистояли, у поєднанні з кількістю вбитих і поранених генеральних офіцерів доводить, що не було такого рангу армії, який би не вніс повної частки у славний результат.