«Кавалерія, яка переслідувала турків праворуч, підходить до хребта під нами, який приховує нашу кінноту від очей. Важка бригада наперед шикується у дві лінії. Перша лінія складається з шотландських сірих та їхніх старих товаришів у славі Енніскіллів; друга — із 4-го королівського ірландського полку, 5-го драгунського гвардійського полку та 1-го полку. Королівська кавалерійська бригада також гнітюча, чути стукіт шабель у долині на мить, а потім одним великим шеренгом летить під ногами їхніх коней, вони набирають швидкість Наближаючись до цієї тонкої червоної смуги, турки дають залп на шістсот ярдів, і лунає залп міні-мушкету. збитий пострілом наших батарей угорі. З затамованим подихом кожен чекає, коли хвиля розірветься на гальську скелю: але, не наближаючись до ста п’ятдесяти ярдів, ще один смертоносний залп блимає з поставленої рушниці, і несе смерть і жах на росіян. Вони обертаються, відкривають файли праворуч і ліворуч і повертаються швидше, ніж прийшли. «Браво, горяни! молодець! — кричать схвильовані глядачі; але події згущуються. Горяни та їхній чудовий фронт незабаром забуваються; у людей навряд чи є хвилина, щоб подумати про цей факт, що 93-й ніколи не змінював свій стрій, щоб прийняти цей приплив вершників. «Ні, — сказав сер Колін Кемпбелл, — я вважав не варто формувати їх навіть чотири глибини». Звичайна британська лінія, глибиною в два, була цілком достатньою, щоб відбити атаку цих московських кавалерів. Однак за мить наші погляди були звернені на нашу власну кавалерію. Ми бачили, як бригадний генерал Скарлетт їхав попереду своєї величезної ескадрильї. Росіяни, очевидно, елітний корпус, їхні світло-блакитні куртки, вишиті сріблом
Атака важкої кавалерійської бригади.