Інші свідчення не віддають належної оцінки нашим османським союзникам за цей упертий опір; але, незалежно від їхньої поведінки в першу чергу, не може бути сумніву, що сталася невелика затримка в їх евакуації з інших батарей, звідки вони були швидко вигнані по черзі, щоб у більшості випадків впасти під списами та шаблями своїх безжальних переслідувачів-козаків, які розрізали їх на шматки під час стрімкої втечі. Деякі з тих, хто втік, знову сформувалися на правому та лівому флангах 93-го горян, які були розміщені на злегка піднесеній місцевості перед Кадікой; але значно більшість продовжувала свою стрімку кар’єру в напрямку Балаклави, демонструючи свою ідею останнього ресурсу, того, що вони вважали вже переможеними англійцями, кричачи всім, кого зустрічали, з несамовитими акцентами страху, кабалістичну фразу: «Корабель, Джонні». Ворог, заволодівши редутами, тепер висунув свою артилерію та велику масу кавалерії; і сер Колін Кемпбелл, виявивши, що його Висока посадкові апарати почали страждати від влучного вогню 6f, перший, найбільш розсудливо відійшов 93d на кілька кроків за гребінь пагорба. Тепер російська кіннота розділилася на два корпуси, більшому з яких судилося битися з кавалерією лорда Лукана, а меншому, але аж ніяк не мерзенному, кинувся 93-й. Сер Колін Кемпбелл так сильно довіряв цьому прекрасному полку, що, висунувши їх на гребінь пагорба, він дозволив їм прийняти кавалерію в стрій; і такий фронт був таким значним, що, незважаючи на втечу турків з їхнього правого флангу, російські ескадрони ніколи не наважувалися підійти до них на 500 ярдів, але, отримавши їх вогонь на цій відстані, відступили повністю збиті з пантелику і не намагалися поновити атаку.
Давайте тепер повернемося до більш імпозантного корпусу російських вершників, які, впевнені у своїй переважній чисельній перевазі, спускаються з пагорбів на нашому фронті, незважаючи на влучний вогонь батарей морської піхоти на пагорбах, очевидно, прагнучи повного знищення жменьки британських ескадронів, які їм протистояли. Вони йдуть, рівномірно, але сповільнюючи крок, коли наближаються, двома рядами, кожен майже вдвічі довший за наш і втричі глибший; але ледве вони досягли рівнини, як англійські сурми дзвонять у атаку, і важка кавалерійська бригада під командуванням бригадного генерала Скарлетта висувається їм назустріч. Попереду йдуть шотландські сірі та драгуни Енніскіллен, а 5-й драгунський гвардійський полк підтримує їх у другій лінії, яким допомагає флангова атака 4-го драгунського гвардійського полку.
На штрих сірі та енніскілленці, палаючи запалом і спонукані духом благородного та братерського змагання; і коли вони наближаються до ворожих ескадрильй, чисте дзвінке вітання, чиї хвилюючі тони пробуджують одночасне, але контрастне відлуння в серцях друга і ворога, піднімається до велкіна і на мить домінує над глибоким гуркотом артилерії; і зараз —
"гроза
Галопуючих копит, оголених на хребті списів
І вершники спереду наперед, поки не зачинилися
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
І грім. Навпочіпки піднявся конь,
І в огняні осколки вскочив спис,