Битва на річці Альма, фланговий марш та облога Севастополя

. «Об’єднані армії, — продовжує лорд Реглан, — наступали на тому самому розташуванні, війська Її Величності безперервними подвійними колонами, з передньою частиною двох дивізій, прикритих легкою піхотою та загоном кінної артилерії; Друга дивізія під командуванням генерала сера Де Лейсі Еванса формувала праворуч і торкалася ліворуч Третьої дивізії французької армії; і Легка дивізія під командою Генерал-лейтенант сер Джордж Браун формував ліву частину, першу підтримувала Третя дивізія під командуванням генерал-лейтенанта сера Річарда Інгланда, а останню — Перша дивізія, якою командував генерал-лейтенант Його Королівська Високість Герцог Кембриджський. Четверта дивізія під командуванням генерал-лейтенанта сера Джорджа Кеткарта та кавалерія під командуванням генерал-майора графа Лукана були утримані в резерві для захисту лівих. фланг і тил проти великих частин кінноти противника, які були помічені на тих напрямках». Оскільки передбачалося, що французи повинні, якщо це можливо, повернути росіян ліворуч, перш ніж англійці атакуватимуть праворуч і центр позиції, наші хоробрі союзники зайнялися деякий час перед нашими власними військами, які, підійшовши в радіус дії гармат противника, отримали наказ залягти, і залишалися в такому положенні до настання моменту для їх дій. О пів на дванадцяту французькі пароплави почали обстріл висот, які там, де «Альма» впадає в море, різкі й стрімкі; операція, яка увінчалася найбільшим успіхом і яка за короткий час змусила ворога відступити від скель, а зуавам дозволила піднятися на їхню майже недоступну висоту. Вони досягли цього з певною спритністю та швидкістю, яка викликала захоплення у всіх наших власних військ, яким пощастило бути свідками цього, і, вишикувавшись у ряди, коли вони досягли вершини, вони кинулися на росіян багнетом і розбили їхні аванпости в усіх напрямках. «Тут, — каже маршал Сен-Арно, — розпочалася справжня битва на всій лінії, битва з епізодами блискучих подвигів. Ваша Величність може пишатися своїми солдатами; вони не виродилися, — це солдати Аустерліца та Єни». Ця висока похвала також не була незаслуженою: — піддавшись сильному й нищівному вогню з мушкетів на короткій дистанції, французи все ще йшли вперед і, хоч на мить зупинилися, не відступили й не поступилися ані дюймом землі. Змагання вирувало з особливою люттю навколо восьмикутної білої вежі, ще недобудованої; і саме тут сержант-майор Флері виявив героїзм і самозабуття, що, хоч і дорого коштувало йому, безумовно, не без морального впливу на подію дня. метання сам у цю вежу, йому вдалося встановити триколор на її вершині: щойно він здійснив цей сміливий вчинок, як він упав смертельно поранений. Роздратовані долею свого героя, зуави знову кинулися на росіян у вістрі багнета з тією особливою палкістю, яка так часто і так природно контрастувала з «солідністю» англійського наступу; і ворог, не в змозі протистояти стрімкому пориву цієї війни, змушений був у розгубленості відступити в центрі, якому французи все ще загрожували, коли бойові дії завершилися. «О пів на п'яту вони були, - каже їхній власний генерал, - скрізь переможці». І, таким чином супроводжуючи їх через успішне і славне виконання їхньої частини спільного підприємства, настав час повернутися до наших власних військ, яким о пів на першу було наказано наступати.