Серед багатьох знаків дружби та доброго товариства, які їхня чисельна перевага дозволила французам надати нам протягом зими, жодна не мала більшої цінності чи більш високої оцінки, ніж допомога, яку вони надали у транспортуванні наших хворих до Балаклави. Знищена хворобою, як і британська армія, виснажена втомою та приватністю, і займаючи позиції, у яких їхня зменшена чисельність щодня ставала все більш і більш неадекватною, гострота облоги та дедалі гостріша потреба забезпечувати щогодини «всі життєві потреби для життя» до крайньої міри обтяжували їх перенапружену енергію та залишали лише малу запас доступних засобів для перевезення хворих, які часом накопичувалися в польових госпіталях у пропорції, яка переважала чисельністю їхніх постійних здорових товаришів. У цій непростій кон'юнктурі наші сердечні союзники прийшли на допомогу, і протягом багатьох тижнів довгі потяги їхні мули, несучи прості, але геніальні та найкорисніші носилки, які вони використовують у цій службі, можна було побачити, як прямували з фронту до Балаклави під проводом французьких солдатів і під керівництвом одного з їхніх офіцерів. Коли цей меланхолійний конвой наближався до місця посадки, яке знаходилося на пристані на початку гавані, над кораблем, і яке, з огляду на мету, до якої він був призначений, було відомо як «Хворий причал», санітари розчистили вічно переповнену дорогу та забезпечили вільний і безпечний прохід до човнів для нещасних. Ця пристань, яка являла собою оригінальне й щасливе поєднання санітарної реформи та інженерної майстерності, була задумом здібного та енергійного коменданта Балаклави полковника Гардінга, який використав для її заснування величезну кількість бруду та сміття, вивезених із брудного містечка за його наказом.
У цей момент інвалідів прийняв військово-морський офіцер, який відповідав за пристань, і посадив у невеликі човни, які мали доставити їх до кораблів, призначених до Скутарі. Увесь обов’язок було виконано настільки швидко й добре, що письменник бачив, як менше ніж за півгодини спустили на причал понад сотню хворих, зняли з носилок і всіх їх посадили. Їх дуже багато, на жаль! лише увійшов у смертельні стіни лікарні в Скутарі, щоб невдовзі його винести на інших ношах до переповненого поховання; і саме дивлячись на ці бліді обличчя й виснажені фігури й розмірковуючи над їхнім надто ймовірним призначенням, мабуть, навіть більше, ніж споглядаючи складну різанину й каліцтво на полі битви, переконання в жахливих жахах стану війни повністю проникло в серце й совість.