Blu42 Media

Фінальне бомбардування, штурм Малахового кургану та падіння Севастополя

сторінка 173/250

Як не дивно, але результати, майже схожі на ті, що були отримані передчасним нападом справа, були викликані затримкою в центрі та ліворуч. Генерал Брюне не закінчив своїх попередніх заходів, коли пролунали сигнальні ракети, і змагання точилося майже півгодини праворуч, перш ніж він був готовий наступати. Коли він це зробив, нарешті його війська зіткнулися з такою ж жахливою опозицією, як та, що стримувала іншу дивізію: його люди почали густо падати навколо нього, а сам він був смертельно поранений м’ячем у груди. Рух дивізії генерала Д'Отмарра також був уповільнений, оскільки вона не могла вступити в дію перед дивізією Брюне; але, як тільки ця трудноща була усунена, він послав вперед кілька полків, які, стрімко кинувшись в ущелину, що з'єднує Карабельну ущелину з Малаковом, піднялися на неї, і деякі з них дійсно проникли в самий Малаков, на якому на мить були посаджені французькі орли. Але надія, породжена цим блискучим досягненням, була такою ж короткочасною, як і його короткий успіх: російські резерви масами кинулися до Малакова, а французи, переможені чисельністю та потужним артилерійським вогнем, були відкинуті через укріплення.

Щойно лорд Рагалан, який був розміщений у передовій траншеї в точці, звідки було добре видно як Редан, так і Малакова, крізь проблиск ранньої зорі помітив серйозну опозицію, з якою зіткнулися французи, і поворот у справах, як він, з почуттям лицарства, яке робить йому вічну честь, передбачив:

момент, призначений для штурму, і наказав англійським колонам вийти з окопів на Редан. Ці колони, у кількості три, кожна з яких складалася з чотирьохсот чоловік, складалися із загонів легкої, другої та четвертої дивізій під командуванням генерал-лейтенанта сера Джорджа Брауна. Права колона повинна була атакувати ліву сторону Редана між фланговими батареями; центральний повинен був просуватися до основного кута; а лівий - на куті повторного входу, утвореному правою гранню та боком виробу; перший і останній, що передують центральній колонці.

Кожну колону супроводжували артилеристи, щоб наводити гармати або наводити їх на ворога; драбини несли загін матросів, які під командуванням капітана Піла добровільно зголосилися на цю небезпечну службу.