До 19 лютого погода була гарною і помірною, часом навіть спекотною, і ввечері цього дня готувалися до розвідки в розширеному масштабі; в якому мали брати участь сер Колін Кемпбелл зі своїми горцями та французький загін під командуванням генералів Боске та Вільнуа. Була отримана інформація про те, що кількатисячна армія росіян отаборилася в околицях Чоргуна, і генерали союзників мали підстави вважати, що рухом зосередження, таємно спланованим і швидко здійсненим, буде легко відрізати цю групу ворога і або знищити, або взяти в полон усіх чоловіків, які її складали. Французи зібралися у своїй штаб-квартирі незабаром після півночі зі зброєю в руках і готові до маршу, коли погода раптово змінилася; дощ почав йти проливами; Невдовзі вітер рушив на північ, дмухаючи щомиті все сильніше, супроводжуючись сліпучими бурями з градом і снігом. Наші союзники, переконавшись, що підприємство тепер неможливе, повернулися до своїх місць; і майора Фолі, британського офіцера, прикріпленого до французького штабу, негайно відправили ознайомити сера Коліна зі зміною плану. Посланець, на жаль, заблукав у снігу; Сер Колін, був глухий до будь-яких міркувань, окрім обов’язку, у призначену годину вирушив зі своєї дивізії, і, до якого приєднався бригадний генерал Вільнуа,
який, хоч і знав про контрнакази, але по-рицарськи вирішив не покидати свого колегу, просувався в напрямку Камари та Чоргуна.
Результат був таким, як і слід було очікувати. Темрява була більш сприятливою для ворога, ніж для союзників; Було подано тривогу, росіяни відступили до Чорної, а англійці та французи, які за такий короткий проміжок часу серйозно постраждали від обмороження, повернулися на позиції втомлені, холодні та знеохочені. Розвідка зазнала невдачі, ворог був попереджений, і схема, нездійсненна сьогодні, завтра стала неможливою.
Деякий час минулого французи тепер неухильно просували свої підступи через землю, від якої вони замінили нас праворуч, і поступово наближалися до Малакова, який вони погрожували взяти у фланг, якщо не в зворотному напрямку. Стривожені їхнім просуванням, росіяни, з їхньою звичайною таємницею та швидкістю, збудували в ніч з 22 на 23 лютого редут на схилі гори Сапун, височини, яка утворює праву сторону затоки Карінінг і є відгалуженням хребта, що спускається в напрямку міста від Інкермана.
Цю роботу назвали Селінгінський редут на честь полку, який головним чином брав участь у її будівництві, і який все ще активно брав участь у її завершенні, коли наступної ночі її атакували французи в кількості 100 тисяч під безпосереднім командуванням генерала Моне та під керівництвом генералів Боске та Майро.