Не встигли флангові колони вийти з окопів, а перед ними прикриття зі стрілецької бригади та матросів, як вони були атакувані найубивчим вогнем з винограду та мушкета, ще сильнішим і безперервним. Лорд Реглан заявив, що він ніколи раніше не бачив. Моряки сильно постраждали, а сам капітан Піл був поранений. У наступаючих колонах випередження були або вбиті, або поранені, а решта, виявивши неможливість йти далі, лягла на землю і стріляла в амбразури Редана. Генерал-майор сер Джон Кемпбелл, який кілька місяців командував Четвертою дивізією і чия доброзичливість і життєрадісна вдача глибоко полюбили його людям, підвів меч лівої колони в руці до абаттіса, лише щоб бути застреленим під ним. Полковник Йе, улюблений командир королівських стрільців, який очолював праву колону, і полковник Шедфорт з 57-го, який командував штурмовою групою з цього боку, розділили подібну долю. Підполковник Тілден з інженерів, про якого лорд Реглан так часто згадував у своїх депешах, був тяжко поранений; а генерал-майор Джонс, якому після повернення сера Джона Бергойна було передано головне керівництво облоговими операціями, був уражений, хоч і не дуже сильно, пострілом у лоб. Тим часом безжалісна буря винограду все ще продовжувала з невпинною люттю литися на відданих людей перед Реданом, які, утримуючи позиції з незрівнянною завзятістю майже півгодини, нарешті припинили боротьбу, а мізерні вцілілі втекли назад через той самий жахливий вогонь до окопів, де резерви постраждали майже так само, як і вони самі. Будь-яке відновлення атаки було безнадійним, оскільки приблизно в той же час французи, чиї резерви були підведені лише 2 I
Генерал Пелісьє, побачивши, що всі шанси на успіх закінчилися, наказав загальний відступ до окопів, але тих, хто все ще тримався з неохочою впертістю на схилах роботи, вийти на яку тепер було неможливо, було відкликано з усіх точок. Це було зроблено, без будь-якої подальшої втрати уваги, під прикриттям чудового артилерійського вогню з наших батарей, який зумів повністю монопозити увагу ворога.