Таким чином, поразка росіян на Чорній, величезні втрати, яких, як відомо, зазнав гарнізон Севастополя, непоправна шкода, заподіяна їхній лінії оборони, і близькість підходу союзників — усе разом свідчило про те, що момент останнього і вирішального штурму вже настав. Головнокомандувачі призначили це опівдні 8 вересня після того, як протягом трьох попередніх днів продовжувався сильний вогонь.
Відповідно вдень 5-го всі французькі та англійські батареї, від Карантинної бухти до Інкермана, відкрили постійний і безперервний вогонь проти російських робіт, які з французької лівої сторони вирізнялися своєю вагою та швидкістю.
Ранок був спокійним, ясним і тихим, і крізь прозору атмосферу було чітко видно горде місто в ледь зменшеній красі — останній відблиск краси, що передував розпаду — надто рано, щоб бути складеним у фатальний димовий вінок для савана й перетворений на попіл на похоронній купі, приготовленій її власними дітьми. Раптом тиша була порушена, яскравість похмура: листи найяскравішого полум’я та густі хмари сірчаної пари огорнули лінії облоги із заходу на схід, і численний гуркіт семисот одиниць найважчого боєприпасу похмуро нісся вітром, щоб розбудити судьблене місто з його останнього оманливого сну. Від раннього ранку й до полуденного світла гарячого вересневого сонця смертоносна злива залізного граду густо й швидко сипала на батарею й місто, пробиваючись крізь амбразуру й парапет, розбиваючи будинок, церкву й палац, змішуючись із неживими залишками понівечених руїн людства.