Фінальне бомбардування, штурм Малахового кургану та падіння Севастополя

Вранці 16 серпня перед світанком росіяни чисельністю 50 000 або 60 000 чоловік при 160 одиницях артилерії та 6 000 кінноти спустилися з Маккензієвих висот і, розрушившись біля Ай-Тодора, рушили, сприяючи темряві, на Черну. Дію розпочала важка колона ворога під командуванням генерала Ліпранді, яка складалася з 6-ї та 17-ї дивізій, 4-ї та. 7-ма дивізія в резерві атакує передові позиції сардинців. Вони, які захищалися лише трьома ротами, утримувалися з особливою хоробрістю більше години, протягом якої генерал Ла Мармора встиг завершити свої дії: і по закінченню цього часу, опинившись атакованими попереду трьома колонами піхоти та взятими в тил російською артилерією, ця відважна жменька людей відступила в чудовому порядку на підкріпленнях, які генерал наказав їм допомогти, і на передовому посту на дальній берег річки був покинутий. З цього часу сардинська артилерія, підтримана батареєю 32-фунтових гаубиць капітана Моубрея, докладала всіх зусиль, щоб заглушити ворожі гармати — ■ і вдалося завдати їм серйозної шкоди. Тим часом інша російська дивізія, просуваючись крізь туман, що навис над Чорною, і крізь дим канонади, що тепер стала загальною по всій лінії ворога, атакувала французів з крайнього лівого боку. Потрясіння було сприйнято з найбільшою стійкістю двома лінійними полками та батальйоном зуавів, які, атакуючи росіян багнетом як у фланг, так і в тил, погнали їх у замішанні через канал, і дивізія, яка ніколи не збиралася, поки не вийшла з досяжності, більше не з'являлася в бою. Тим часом російські польові батареї в центрі відкрилися на тет-дюпон, який французи збудували біля Трактирського мосту, на який, прикриті артилерійським вогнем, тепер були спрямовані дві дивізії.