"З дев'ятої до третьої всі в таборі були надані власним припущенням щодо прогресу бомбардування. Туман і дощ були настільки густими, що з висоти було важко розрізнити вогонь навіть наших найближчих батарей; не тільки неможливо було побачити, що ми робимо, але навіть почути було важко. Вітер нісся з табору в бік Севастополя, і це разом із густотою атмосфери та сильним дощем заглушив майже кожен звук, крім глухого й, очевидно, дуже далекого струсу великих мінометів.
«Ця тиша була настільки ідеальною, що в безлюдному куточку нашого табору здавалося зовсім неможливим усвідомити, що в радіусі півмилі від нашої лінії точилася боротьба, від якої залежала не тільки репутація, але й саме існування залучених військ, і що 154 англійські, майже 200 французьких і від 400 до 500 російських гармат і мінометів вели вогонь майже так швидко, як тільки могли бути заряджені.
«Шторм ракет із союзницьких батарей тривав безперервно протягом усього 9-го, а люди, які працювали з гарматами, не послабили своїх зусиль і не виявляли жодних симптомів втоми, незважаючи на збільшення труднощів і посилену роботу, яку їм доручало глибокий і багнистий стан окопів. Значне враження справили кілька російських робіт; Мамелон Авас на деякий час. Замовкши, одна сторона «Редана» була майже в тому ж стані, в той час як французам вдалося завдати серйозного удару по «Бастіону дю Мат», однак росіянам вдалося знову відновити поранення, отримані вдень, і наступного ранку вони відкрили вогонь зі значною енергією. Ранок був туманним, і ближче до полудня Погода прояснилася, цю зміну радісно зустріли як актори, так і глядачі. Протягом дня військово-морська бригада, яка постраждала під час другого обстрілу в порівнянні зі своїми військовими товаришами, втратила послуги лейтенанта Твайфорда, молодого офіцера, який був убитий пострілом, який також поранив і на деякий час втратив працездатність ще одного енергійного та цінного офіцера, капітана лорда Джона Хея обидві сторони
В ЦКІМКУ.