Смерть і похорон лорда Раглана та битва на Чорній річці

командування відповідно генерала Ферея та полковника Пейбі на рівнині ліворуч від них. Ці сили залишалися бездіяльними, доки російські форпости не відступили під час наступу турків і останні не заволоділи Камарою, коли кіннота й артилерія підійшли до інших пагорбів хребта, на якому розташоване село, і всі війська рушили до річки. По цей бік, на височини над Чоргуном, вони знайшли пост козаків, які, швидко витіснені влучним ракетним вогнем з боку французів, рішуче відступили на інший бік, де було видно невелике військо лише з чотирма гарматами. Омар-паша не вважав за потрібне переходити річку, але відступив після того, як переконався, що ворогові не вистачає сил, і війська повернулися до своїх таборів, піхота прикрита кавалерією та артилерією. Цей рух не призвів до жодних важливих наслідків, і незабаром після цього Омар-паша та більша частина його війська повернулися до Євпаторії, якій передбачалося загрожувати нападом; але це дало туркам можливість продемонструвати своїм союзникам високий стан стійкості та ефективності, до якого вони були доведені, а багатьом нашим офіцерам це підтвердило втечу від виснажливої рутини табору та приємний обмін застійної атмосфери та непорушної стерильності плато на чисті бризи та пишну рослинність долин, що лежать між ним і берегом. Черна. «Кожен, — каже містер Рассел, — почувався так, ніби він переміг козаків і нарешті вийшов із в’язниці, і я ніколи не бачив більше підбадьорених радісних облич біля прикриття, ніж ті, які можна було побачити на пагорбі Канроберта. Це було піднесенням нашого настрою ще раз проскочити галопом зеленим узгір’ям і втекти від ненависного почуття обмеження й ув’язнення, яке до смерті набридло нам у табір».