Ця самовідданість коштувала життя офіцеру, чия втрата глибоко оплакувала не менше Омара-пашу, ніж всю армію. Селім-паша, генерал-лейтенант, командуючий єгипетськими військами, який таким чином загинув солдатом, є тим самим сміливим офіцером, чиє ім’я назавжди асоціюватиметься з героїчним вчинком, що змагається з найбільш уславленими подвигами стародавніх паладинів. Під час жахливої різанини мамелюків за наказом Мехмеда Алі в 1811 році цей бравий військовий кинувся зі свого коня зі стін цитаделі Каїра й самотужки уникнув долі, яка мала бути загальною. Благородний кінь загинув на місці; але цей незрівнянний вчинок справив на свідомість ворогів таке глибоке враження, що мамелюка, хоч і потрапили в полон, було врятовано, щоб довести свою вдячність життям у службі та смертю слави. Його наступником у командуванні єгиптянами став Сулейман-паша, який був поранений під час битви.
Протягом деякого часу після 17-го росіяни продовжували отримувати підкріплення з Сімферополя і підтримували загрозливу позицію приблизно на відстані п'яти миль від Євпаторії; але оборона міста була зміцнена з такою швидкістю й енергією, що вже 20-го полковник Сіммонс доповів серу Едмунду Лайонсу, що позиція вже вдвічі сильніша, ніж у попередній день, і що встановлено майже вдвічі більше гармат; і цей факт, без сумніву, не залишився поза увагою ворога.
Таким чином, Євпаторія залишилася в руках союзників, які не втрачали часу створення навіть більш надійних гарантій для його безпеки, ніж доблесть і стійкість його захисників; і цей курс, не менш серйозний характер атаки 17-го, яскраво продемонстрував значення, яке обидві сторони надавали його володінню. Після падіння Південного Севастополя вважалося, що він стане основою серії операцій, метою яких є загроза тилу російських військ на плато Маккензі та перехоплення постачання, що надходить з півночі на південь Криму. Маршал Пелісьє, схоже, поділяв цю думку, і сюди було перекинуто велике французьке військо, яке після кількох безрезультатних рекогносцирувань через фізичні перешкоди, пов’язані з структурою країни, а також повною нестачею води протягом періоду, що ще був доступний для польових операцій, було змушене відмовитися від підприємства. Інша кампанія, безсумнівно, розповіла б іншу історію і довела б, що кров, пролита турками в битві під Євпаторією, не була витрачена дарма.
Але ми передбачаємо, і настав час повернутися до важливішого театру дій у Херсонесі.