15-го було помічено кілька великих конвоїв у супроводі військових частин, які йшли зі сходу вздовж північного берега Гнилого озера Сасік, великого водоймища, що тягнеться переважно на південь і схід від Євпаторії та розділене від моря на південний захід вузькою смугою землі. Цей рух змусив Омара-пашу привести гарнізон у стан готовності, але до ранку 17-го з боку ворога нічого не відбулося. Попередньої ночі, завдяки темряві, призначені для атаки війська, частина яких залишила табір під Севастополем шість днів тому, а решта складалася з загонів з Перекопу та Сімферополя, накинули навколо цього місця щось на зразок неправильної паралелі з земляних насипів, призначених як прикриття для артилерії та стрільців і розрахованих на захист перших від нападу. переворот. Ці споруди були піднесені на хребті пологої височини, що супроводжувала Євпаторію з боку суші, за якою росіяни зібрали великі сили кавалерії та піхоти, підтримувані потужною артилерією, загальною чисельністю, як припускають, від 30 000 до 40 000 чоловік військової армії.
Атака почалася вдень 17-го потужною канонадою по окопах міста з гармат великого калібру, серед яких було кілька 32-фунтових. Ворог спочатку зробив потужну демонстрацію по всьому фронту турецької позиції; але виявивши, що ліворуч захищено добре спрямованим вогнем з кораблів союзників, що складалися з англійських кораблів Cura5oa, Furious, Valorous і Viper, французького пароплава Veloce і турецького пароплава Schehfaer, вони незабаром зосередили атаку проти центру і справа. Внаслідок цієї зміни тактики та на прохання Омара-паші Viper, Veloce і Schehfaer зайняли позицію справа, де вони енергійно внесли свій внесок у результат дня. У той же час Генералісимус посилив праворуч кілька батальйонів піхоти та артилерії, які він відкликав зліва; і протягом двох годин ворог безперервно продовжував вогонь з позицій, зайнятих своєю артилерією, підтримуваний енергійним вогнем стрільців, без жодного матеріального результату. Наприкінці цього часу їхня піхота, маючи дошки та драбини, приготувалась штурмувати місто з правого або північно-східного боку, де було встановлено найменшу кількість гармат.
П'ять батальйонів просунулися в межах 400 ярдів від ями, захищеної фрагментом стіни, що належала старому цвинтарю. І тому два з п’яти батальйонів були відкинуті на точку, розташовану на 300 ярдів ближче, коли, піддані жвавому мушкетному вогню, вони були змушені в замішанні відступити. Ще двічі штурмову колону підштовхували вперед, щоб її так само часто відкидати; і під час одного з цих рухів відступу його переслідував турецький батальйон, який, зробивши вилазку з міста, напав на нього вістрям багнета, тоді як невелика частина турецької кавалерії, яка не нараховувала 300 коней, атакувала його з флангу.