Якби покійного царя вважали війною, у якій він, як правило, не лише проводив спадкову й традиційну політику імперії, а й спонукувався найсильнішими почуттями зраненої гордості та особистої злоби, настільки повно ототожнювався у свідомості більшості людей, що не було нічого протиприродного припущення, що труднощі, які досі перешкоджали укладенню миру, тепер закінчаться. Імператор Микола був зобов’язаний усіма міркуваннями розсудливості та честолюбства успішно завершити жахливу боротьбу, на яку він викликав народи Заходу: на цю небезпеку він поставив репутацію свого життя за політичну мудрість і практичну мудрість — престиж, який він болісно здобув і неухильно плекав серед усіх народів Європи: і, понад усе, свій власний і особистий всемогутній вплив на людей, які визнавали його вплив і досі вважали його майже непогрішним. Отже, поки він живий, можна було передбачити, що, опинившись у війні, він вичерпає всі ресурси та відважно витримає будь-яку небезпеку, а не зазнає поразки, яка для нього означала б політичне знищення. Жодні такі напередодні висновки не завадили його наступнику, який, як стверджували,
міг би, не жертвуючи гідністю чи послідовністю, витончено розпочати своє перше правління, повернувши своєму народу та світу неоціненне благословення миру.
Ці оптимістичні очікування виникли в результаті надто добровільної довіри, яка поступилася часто повторюваній помилці, що війна була непопулярною в Росії, а також через загальне незнання влади та впливу, якими володіли при дворі в Санкт-Петербурзі старі московські або військові партії. Кожна поразка російської армії була настільки впевнено представлена як тріумф для народу, який був змушений покладатися на інформацію від уряду, зацікавленого в тому, щоб його обдурити, що раптове укладення миру, супроводжуване неминучими викриттями, які повинні були статися, похитнуло б, можливо, підірвало трон Олександра II. Тому війна стала, хоч і з інших причин, такою ж необхідною політикою для цього монарха, як і для його батька, а невдалий результат віденських переговорів був природним наслідком недобросовісності, з якою в них вступила Росія, яка бачила в них лише спосіб виграти час.