Blu42 Media

Долина смертної тіні, печери Інкермана та Південний берег Криму (Ілюстрації 31–40)

сторінка 113/250

Велич представляє найразючіший контраст із вишуканою красою та пишною рослинністю території, яка оточує палац і спускається яскравою масою квітів і листя до самого краю води. Ці землі, результат двадцятип’ятирічного особистого нагляду та піклування, демонструють один із найвищих успіхів ландшафтного садівництва та змагаються, якщо не перевершують, із найщасливішими витворами наших англійських митців. Екзотичні рослини найрідкісніших видів і найрозкішніших відтінків, вибрані з чудовим смаком і вишуканістю з флори Південної Європи, Сходу і навіть Америки, вдягають у красу сади і тераси, які спускаються до моря, піднімаються по нерівних схилах скелі і визирають з несподіваних куточків у її вулканічних тріщинах.

Дерева найрізноманітнішого листя оздоблюють замок і викидають масою зелені його мальовничі обриси. Густі живоплоти з вічнозелених рослин пожвавлюють плантації та контрастують із темним безблискучим листям лавра; тут — акація листяна, там — магнолія великоквіткова; лотосове дерево, плакучий ясен, срібна протея, дерево життя, чагарниковий жасмин накопичені з такою кількістю, що вичерпала б словниковий запас лісника; а нижче плакуча вова змітає поверхню води своїми витончено звисаючими гілками. Палац, який був названий Альгамброю Криму, так описує Оліфант у своїх «Російських берегах Чорного моря»:

«Ми круто спустилися до Алупкинського замку, резиденції князя Воронцова, пройшовши через великі виноградники, які належать цій власності.

«Численні куполи та вершини, які визирають над деревами, коли ми наближаємося, вказують на східний палац за своїм стилем і величчю; тоді як блискучий купол і звужені мінарети елегантної мечеті, яка майже примикає до нього, змушують нас уявити, що благородним власником усієї цієї пишноти є принаймні Хаджі-Селім-Гірі-хан. Однак ще кілька хвилин, і ми знаходимо до нашого здивування, що ми проїжджаємо під високими стінами та нахмуреними зубцями фортеці феодального вождя; і коли ми проходимо через міцні ворота у просторий двір і дивимося на масивну квадратну вежу та дзвіницю, нам важко вирішити, чи будівля перед нами найбільше схожа на фортецю Чорного Дугласа чи на палац Великого Могола.