Дорога з Балаклави на фронт, на черговому етапі свого протейного існування. Комісаріат і його труднощі, здається, зникли, багнюка поступилася місце снігу, а свинцеве небо над головою боляче натякає на те, що, за словами безсмертного містера Свівеллера, є «багато більше, звідки це прийшло». Пейзаж досить похмурий, і думка про людей, які ночують у таку погоду в окопах, не маючи теплішого ложа, ніж сніговий замет, і не маючи іншого даху, окрім дурного й похмурого неба, цілком може пробудити почуття самодокору в сибаритів удома, які тремтять перед рум’яним сяйвом морського вугілля та вмирають з голоду під купами. з ковдр нагромаджений Пеліон на Оссі. Але більше підбадьорливих роздумів виникає, коли ми спостерігаємо за цією довгою чергою коней і піхотинців, мулів і в’ючних звірів, які борються і хитаються під вагою незвичайного вантажу, майже перевищуючи свою зменшену силу витривалості, але надто дорогоцінну, щоб її необдумано відкинути. Оскільки теплий одяг, який так «довго шукали», «нарешті прийшов» — жахливе лихо, пов’язане з тяжкою долею Принца, нарешті повернуто — витривалі сини Британії, чия залізна конституція витримала хвороби та вплив, все ж відчують тепло й затишок, у яких вони давно зневірилися. Повільно, частково і справді мізерно розподіляються перші запаси; деякий час навіть лікарні забезпечені погано; обмороження ще має забрати своїх жертв; і труднощі зими повинні продовжувати своє довготривале існування, перш ніж вони назавжди зникнуть у милій присутності весни. Але найгірше позаду. «Hambre que espera hartura», — каже
Іспанське прислів'я «no es hamhre». Голод із баранячою ногою в перспективі — це вже не голод; і багато бідолах, які із заздрістю дивилися на свого більш щасливого й тепло одягненого товариша, можливо, через затримку й розчарування черпали підтримку й відвагу від думки, що його власна черга була недалека й що його виснажена війна зі стихією майже закінчилася.
Ця картина з її подвійною історією про минулі страждання та про теперішню допомогу та полегшення, як і людські сцени, має свою гротескну сторону. Це пояснюється дивним і неотесаним виглядом людей і тварин, чия особистість затемнена, заплутана, а часом і знищена величезними скупченнями шкур і хутра, під якими вони працюють на дорозі. «Цей малюнок, — говорить містер Сімпсон, — не є карикатурою на життя, яким воно виглядало під час зимової пори року в Криму. Дивна тварина на передньому плані — це мул, навантажений буйволячими шкурами; за ним — солдат у плащах з овечої шкури; гусар позаду нього — один із полку лорда Кардігана.