Бригада гвардійців під командуванням Його Королівської Високості Герцога Кембриджського та генерал-майора Бентінка рушила так само на фронт і зайняла найважливішу ділянку вкрай праворуч, на лінії Другої дивізії, але відділеної від неї глибоким і обривистим яром, поставивши свої гармати разом із гарматами Другої дивізії.
«Четверта дивізія під командуванням генерал-лейтенанта сера Джорджа Кеткарта, виведена з табору, висунулася в передню та праву сторону атаки; перша бригада під командуванням бригадного генерала Голді йшла ліворуч від Інкерманської дороги; друга бригада під командуванням бригадного генерала Торренса — праворуч від неї та на хребті, що нависає над долиною Черної.
«Третя дивізія під командуванням генерал-лейтенанта сера Річарда Інгланда частково окупувала територію, звільнену Четвертою дивізією, і підтримувала Легку дивізію двома полками під командуванням бригадного генерала сера Джона Кемпбелла, тоді як бригадний генерал Ейр тримав командування військами в окопах».
Російські колони тепер просувалися вперед масами грізних розмірів, захищені найжахливішим артилерійським вогнем зі своїх позиційних батарей і кораблів, пришвартованих, щоб контролювати бойові дії. Коли інші підрозділи підходили, вони поступово підходили до цього вогню, який був надзвичайно смертоносним і смертоносним, і на який наші легкі польові частини OAvn були абсолютно неспроможні відповісти; і лише коли полковнику Гамбієру вдалося підняти два вісімнадцятифунтові облогових гармат, щоб було встановлено все, що наближалося до рівності вогню. Перші звуки стрілецької зброї розбудили гвардійців, а оскільки в цей час чоловіки й офіцери спали в своєму одязі, вистачило кількох хвилин, щоб три полки зійшлися, і вони швидко рушили в напрямку бою.