Інкерманська битва — «Битва простих солдатів»

«Я отримав наказ, — каже лорд Кардіган, — атакувати; і, хоча мені не слід було думати про таку атаку без наказу, хоч я й розійшовся в думках щодо доречності наказу, я негайно його виконав. Я очолив свою бригаду й дав командування. Ми просунулися вперед; але не пройшли двадцяти ярдів, як між мною та штабним офіцером, який привів, розірвався снаряд. порядок, і був їхав у межах тридцяти ярдів від мене, убивши його й залишивши мо недоторканим. З цього моменту нічого не залишалося робити, як виконувати наказ і атакувати батарею в долині. Ми продовжили; ми просунулися вниз і вздовж поступового спуску більш ніж на три чверті милі, при цьому одна з батарей, що стояла проти нас, викидала снаряди, дріб і виноград; з батареєю на правому фланзі, батареєю на лівому і дальньою батареєю, яка була втрачена турками; а вся проміжна земля покрита російськими стрільцями; так що коли ми підійшли на відстань тридцяти ярдів до їхньої артилерії, яка стріляла по нас, ми були фактично оточені та оточені полум’ям вогню, і обстріляні стрільцями, які стріляли по нас з флангу. Коли ми проходили, по нашому тилу був ведений косий вогонь артилерії. Таким чином ми мали сильний вогонь і по фронту, і в тилу, і по обох наших флангах. Ми увійшли в батарею, — ^ми пройшли через батарею, — два передових полки вирізали велику кількість російських стрільців. У двох полках, якими я мав честь керувати, кожен офіцер, крім одного, був або вбитий, або поранений, або підстрелений під ним. За тими полками рушила далі друга лінія, що складалася з ще двох кавалерійських полків, які продовжували рубати російських стрільців. Потім йшла третя лінія, що складалася з тАво інших полків, які також благородно виконували свій обов'язок. Результатом стало те, що це тіло приблизно з 600 Кавабі зуміло пройти через загін, як ми з того часу дізналися, 5600 російської кавалерії. Я знаю кількість російських полків і прізвище генерал-офіцера, який командував бригадою. Ми стратили стільки, скільки могли, і самі зазнали величезної втрати життя. Проїхавши через російську кавалерію, ми натрапили на річку Черну. Там нас зупинили; і нам довелося відійти тим самим шляхом, яким ми прийшли, знищивши якомога більше ворога. Я вважаю, що нам вдалося знищити більшу частину російських стрільців і вчинити велику страту серед російської кавалерії. Сцена виходу на пенсію була надзвичайно жалюгідною; все-таки нічого не можна було робити більш регулярно чи з більшим порядком. Не було ні розгубленості, ні поспіху, ні галопування, ні бажання надто поспішно відступати, — але все йшло так холоднокровно й систематично, як на параді. Повертаючись на пагорб, з якого ми спустилися, нам довелося пройти ту ж саму рукавицю й піддатися такому ж ризику від флангового вогню російських стрільців. Багато людей і коней було збито, а багато солдатів, які втратили зарядні пристрої, були вбиті, намагаючись втекти пішки. Наслідком було те, що коли ми досягли вершини пагорба, там залишилася лише третина всієї бригади. Думаю, коли я обійшов їх порахувати, залишилося лише 195. Решта зникли, — знищені в цьому нападі! "