Наступного дня маршал Сен-Амо, який довгий час страждав від невиліковної хвороби серця, став настільки поганим, що був змушений передати командування французькою армією генералу Канроберу. Під час бою, незважаючи на фізичне виснаження, через яке він не міг сидіти на коні без підтримки, він продовжував віддавати свої накази з великим спокоєм; і його присутність духу не більше тривожила тілесний біль, який він рішуче приборкував, ніж навколишні небезпеки, від яких його хоробрість змусила його втратити свідомість. Але хвилювання цього дня та ці поєднані розумові й тілесні зусилля перевантажили його слабкі сили. Він ніколи не відновлював своє командування; і 29 вересня він помер на борту «Бертолле» від виснаження, спричиненого холерою, що заслужено оплакувалося Францією та імператором, який 11 жовтня наказав провести його публічний похорон у Будинку інвалідів.
21 і 22 вересня війська використовували для відвідування Qn і висадки наших власних поранених, а також для поховання загиблих з обох сторін, в яких меланхолійних кабінетах вони отримали найбільшу матеріальну допомогу як від офіцерів, так і від людей флоту, які виявляли невтомне завзяття і тепло співчуття понад усілякі похвали. Росіяни, яких їхній власний народ повністю покинув, перев’язавши та перев’язавши рани, залишили під опікою доктора Томпсона з 44-го полку, який героїчно присвятив себе цій важкій і виснажливій справі, і який, незабаром після повернення до штабу британської армії, став жертвою холери; Навряд чи можна сумніватися в результаті його філантропічних зусиль на користь ворога. На світанку 23-го британська армія була зі зброєю в руках, і незабаром союзники рушили з тих висот, з якими пов’язано стільки спогадів про горе і славу, і рушили в напрямку річки Кача, на береги якої вони прибули близько третьої години дня,
не натрапивши на слід ворога. Проте, перетнувши річку, вони побачили незаперечні докази стрімкої втечі, що дорівнювало паніці, з боку російської армії. Дорога була вкрита зброєю, спорядженням і патронами, які були поспішно залишені, щоб сприяти швидкому відступу, і розповідь деяких татар, які прийшли в британські ряди, підтвердила очевидні висновки з настільки чітких даних. Росіяни, здається, досягли Катчі в ніч битви, і поширилася тривога, що англійці та французи гналися за ними, боячись нової зустрічі з ворогами, охопленими перемогою та впевненими в успіху, вони проявили більшу частину хоробрості та покинули табір.
Ця обставина викликає потребу в кавалерії в Алмі та неминучі затримки після битви ще більше, оскільки можна сумніватися, що, якби помилкова тривога була обґрунтованою, російські передчуття були б підтверджені в цій справі, і важко обмежити переваги, які могли б виникнути в результаті такого результату.