З моменту, коли було остаточно прийнято рішення про експедицію до Криму, турецьке місто і гавань Варна представляли сцену настільки ж нову, як і анімаційну. Величезна кількість військової амуніції та найрізноманітнішого провіанту була швидко зібрана в місті, чиї зерносховища та комори, здавалося, були неспроможні вмістити величезні запаси, що постійно привозилися незліченною вервечкою арабів, мулів, коней та ослів; і все ж, день за днем, крик не зникав: «Вони приходять». Тим часом гавань поступово наповнювалася величезним флотом транспортних засобів, розміром від залізноребристого левіафана безодні до найменшого судна, здатного орати Евксин. Кажуть, що ці незвичайні дива підняли навіть турків з їхньої апатії, яка була приписом для нуль-адмірарів, і вулиці Варни були переповнені різношерстим колективом, у метушні та діяльності якого майже злилися відмінності між християнами та східняками.
Ближче до кінця липня наші війська активно і постійно займалися спорудженням фашин, габіонів і мішків з піском, умовами яких подальші події стали настільки знайомими англійській свідомості, що будь-яке їх пояснення тут було б зайвим; і, мабуть, спостережливому натякнув пункт призначення експедиції завдяки бравій та успішній розвідці Севастополя, здійсненій приблизно в цей час сером Джорджем Брауном і його штабом у Люті. Під покровом ночі вона вбігла в гавань на відстань 2000 ярдів від батарей і, пробувши там кілька годин після світанку, повернулася назад, отримавши дещо гнівне сповіщення залишити гармати батарей, але лише до тих пір, поки мета її місії не була повністю й задовільно виконана.
Деяка затримка в підготовці союзників і значна шкода їхній «техніці» були спричинені великою пожежею, яка спалахнула у Варні і після неймовірної люті знищила дуже значну частину міста. Походження вогню приписували грекам, і деякі з них, які були спіймані в jlagrante delicto, стимулюючи розвиток полум'я, зустрілися з справедливим судом від рук розлючених солдатів. Холоднокровність, енергія та рішучість, з якими війська працювали, щоб загасити вогонь, хоч і оточені з усіх боків горючими матеріалами найстрашнішого опису, які будь-якої миті могли бути рознесені в повітря, були вище всяких похвал і справедливо сприймалися як щасливе передвіщення того, що можна було б очікувати від тих самих людей перед обличчям ворога.