Поступово перша частина британської експедиційної армії чисельністю близько 10 000 чоловік досягла Мальти; і після кількох тижнів виснажливої бездіяльності сер Джордж Браун, який щойно прибув з Англії, відплив із рушницями до Галліполі, де до нього швидко приєдналася велика кількість французьких та англійських військ. Тепер війну було офіційно оголошено; а 10 квітня лорд Реглан, чиї довгі та видатні заслуги як у бойових діях, так і в кінній гвардії, не менше, ніж висока думка, яку мав про нього покійний герцог Веллінгтон, вказав на нього як на найпридатнішого наступника цієї великої людини, вирушив до Константинополя через Париж, щоб прийняти командування нашою армією на Сході. Знову відбулися затримки в Галліполі, де були споруджені великі укріплені споруди з метою, як передбачалося, укріплення строкатої землі, щоб протистояти будь-яким непередбачуваним обставинам, але, ймовірніше, заради того, щоб привчити війська, які щойно закінчили бездіяльну рутину домашньої служби, до суворих і трудомістких зусиль, невіддільних від великих облогових операцій.
Ці дедалі серйозніші аспекти війни, здавалося, вважали неминучими, і справді, увага громадськості в Англії вже почала неухильно звертатися до однієї маленької точки на величезній карті російських володінь, назва якої кілька місяців тому викликала в умах навіть добре обізнаних людей, але дуже невизначені географічні ідеї.
Що б не говорили про фактичну політику експедиції до Криму, розглядаючи її з огляду на ту пропорцію засобів для досягнення мети, без якої найяскравіша концепція може призвести до найжалюгіднішої невдачі, не можна заперечувати, що народний інстинкт, який вважав Севастополь символом і центром майбутньої боротьби, був здоровим і справедливим. Чи був конкурс на захист
Похід у Крим.