Ми, пан Сташко з Давидова, староста Самборський, приносимо на вічну пам’ять сьогоднішньому і тим, що прийшли пізніше: Еліаш, пан Перемишльський і Самборський, скаржився королю на Стшалковці*), що вони зазіхають на церковну землю святого Спаса. Тоді його величність король своїм листом наказав нам виїхати з поміщиками і старостами і розділити церковну землю між паном і Стшалковицерою і церковну землю. Отож, згідно з наказом нашої величності короля, ми вирушили з самборськими поміщиками та старовинами, які це добре знають. Тоді пан став показувати владиці і сказав, стоячи так: "Шановні панове, це церковна земля святого Спаса через брід від князя Юрія і багатьох інших володарів (орендарів). І це відомо самборським поміщикам і самборським старостам, і всім взагалі". Так ми робили з землевласниками і людьми похилого віку. Тоді поміщики, домовившись зі старостами, визнали, що земля давньої церкви Святого Спаса знаходиться на броді. І ще призналися, що володарі в Індії женуться за лисячим слідом і віддають його Топольничанам *), бо Топольничани мають межу з паном, а Стшалковці — ні. Так ми зайшли до володаря і поміщиків через лисячий брід, як це було віками і сповідувалося. Отже, за цим визнанням, домовившись із землевласниками, ми дали правителю грамоту і підтвердили йому своєю печаткою, що борода його. І були свідки: пан Іван Юржевич (син Єжи), пан Петро, суддя перемишльський, пан Васько Богданович, пан Івашко Корнелевський, пан Гричко, королівський ловчий Шмітанка і воєвода лаврівський Євфемій і старости лавровські та крилошани (каноники) Самборського і багато хороших. Письмова храмота в Погоничах*) у четвер 21 січня, на пам'ять святого отця Максима Сповідника, року 1422 після Різдва Христового.
Пергаментний оригінал добре зберігся в грецькій бібліотеці. категорії капітули в Перемишлі під знаком: Б. 2. П'ять надрізів на пергаменті свідчать про те, що печатка з нашивкою відпала. На зовнішній стороні документа кілька разів подано його зміст польською, русинською та латинською мовами. Польський напис з XVII ст. ст., він називає цей кордон «лисичим бродом»: «на Лисичому броді границі між Топольнічанами з одного боку і Стрилковицями з другого боку обмежив староста Самборський у 1422 році». Сучасний російський напис зник. Цей документ був затверджений королем Сигізмундом Августом у польському перекладі в Кракові 27 серпня 1549 р. і на прохання Антонія Радоловського, лорда Перемишля, він був представлений у такому вигляді в місті Перемишлі 17/09 25 травня. польської мови проф., д-р Е. Огоновський.
') Пізнішою рукою, блідішим чорнилом, над лінією було додано «k», через яке згадане слово представлено як «Ta».