з Горая; Богушком з Храбковіц '*), Миколаєм Бозерою, Яном Неєчком, Петром Брову '^), провінційним суддею Руської землі, Михайлом Техабою та Яном з Глогова, нашим канцлером, який мав це в дорученні.
Копія того (lyploraat) як така, що міститься в «libris metrices privilegioruni laroslavipnsiuni antiquo haractere ingrossatum» була підтверджена 2 грудня 1779 р. у Ярославі бурмістром і двома ярославськими чиновниками. 3 грудня цього року цей примірник був занесений до міських книг Перемишля (вже під владою австрійського уряду). 5 лютого 1780 р. бурмістр Ярослав з’являється у Львові і вручає копію, про що йому видається виписка. Оригінальний витяг, чудово написаний на двох аркушах, знаходиться у пана Антонія Шнайдера, і ми видаємо цей диплом з цієї копії.
Нам здається дивним, що жителі Ярослава не мали ні оригіналу грамоти 1779 р., ні будь-якої ранішої підтвердження, а внесли її з копії в якомусь копіарії (так ми розуміємо слова стенограми «ex libris metrices privilegiorum larosla – Yiensium») до міських книг. Є підозра, що цей дипломат міг не бути інтер)ольованим. Надання магдебурзького права закінчуються взагалі, включно з наданням Владиславом Опольським Львову 29 грудня 1372 р. пункт про військову службу, за яким у нашому дипломаті йдуть інші важливі надання, як-от: свобода користування лісами, і вільний транспорт на забій (>Сани, для фуражу або деревини. Тому допустимо припустити, що ці частини дипломата були інтерпольовані, хоча остаточний доказ би лише те, що ярославці не мали цих прав, чого ми не можемо довести за браком даних. Взагалі, важко визначитися з цим питанням, тому що цей документ, наскільки мені відомо, є єдиним досі відомим грантом німецького короля, виданим Владиславом Опольським місту на Русі.
Цей дипломат побачили видавці «стародавньої Польщі» (Балінський і Ліпінський), бо в статті «Ярослав» вони говорять про це (IL, стор. 651 – 2): «Владислав, князь опольський, племінник короля Людвіка, володіючи багатьма замками на Русі, переносить місто в інше місце, дає йому сто франкських ленів у 137.5 році, дарує його. магдебурзьке право і різні вольності, під зобов'язаннями платити ^unum в тексті і по 6 грошей за десятину єпископа, і зобов'язує його стояти на кожному військовому поході, на коні в належному обладунку». перед ними закінчується цим обов’язком військової служби, що викликає у нас ще більшу підозру, оскільки останні уривки були інтерпольовані.