Relacio yenerabilis Alberti de Żychlin Regni Polonie Yicecancellarii.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Тест взято з конфірмації Сигізмунда І. д. d. Premislie feria quinła ]}ost festuni sandi Bartóloinei AposłoU (30 серпня) anno domini millesimo quingentesimo 7iono, оригінал якої знаходиться в грецькій бібліотеці. Католицький капітул у Перемишлі під реф. немає А.В.І. Це підтвердження написано на пергаменті вицвілим чорнилом, часто повністю стертим на згинах.
На поясі висить повністю розкришена менша коронна печатка, витиснута на червоному воску, зашита у дві круглі пелюстки старого білого полотна, які захищають її, а точніше залишки воску, від розсипання. Підтвердження взагалі не описує оригінал Казимира. Відповідними словами є: constitutus coram nobis honorabilis A.ntonius Onyhy tcladica lyremisUensis supplicavit huiniUter, ąiiatenus lileras tenoris infrascripti confirmare dignaremiir, quaarum sequiłttr tenor: Kuzimirus etc.
На зовнішній стороні пергаменту є великий титульний напис, який, здається, походить із королівської канцелярії, «Вольність князівства», а поруч багато пізніших написів, більш чи менш точних, що дають привілей. Не бракує й тих, хто розуміє це абсолютно неправильно, як, наприклад, ця рука кінця XVII ст. століття склав і постановив, що цей привілей був наданий уніатам: «Rutheni tmiti ab omnibus oneribus exempti^ a mrisdiccione seculari liberi, pncificati Catholicłs, coram suis ejnscojns comjMrebimt». Інший напис XVIII століття виправляє це словами «fauore non uniłorum».
Більш цікавою, однак, є польська нотатка з 18 ст., де йдеться про таке: «Позичники» були зроблені в єпископа «Іван, Нікі»; за ним пішов Антоній, а цей колишній незрозумілий отримав прізвище «Оники». З цього привілею non eruitur, якому повинні служити схизраати, який міститься в ньому, бо досі не було справжнього розколу в Росія: але аж до Берестейського синоду, після 1595 р. Але, здається, поляки, знаючи не більше свого латинського обряду, засуджували і переслідували за єресь все, що не було на латині, «Хай король припинить це насилля, насаджене їм своїм привілеєм».
Щодо наведеної вище філологічної здогадки, яка пояснює назву «Оника» неправильним прочитанням назви «позичник», то слід зазначити, що вона є такою ж оманливою, як і інші правові та політичні погляди її автора. Зрештою, існування єпископа Антонія Оники найкраще підтверджується привілеєм Сигізмунда, а єпархіальний шематизм, який також називає його Оникієм, відносить його правління до 1506-1520 років.
') Останні літери зовсім стерті.
^) Друга половина цього слова розмита настільки, що її неможливо прочитати.
') Ось пергамент, потертий до розміру слова з трьох-чотирьох букв.
■•) Теж про три букви стерті.
'^j Конструкція цього речення Unde quia statum recognoscunt, ймовірно, була через якусь помилку переписувача повністю вивихнуто. Однак сенс цілком зрозумілий.