Неможливо описати захоплені вигуки, з якими решта хоробрих польських загонів під командуванням генерала, про які згадується, зустріли в Позені в 1814 році. Чоловіки, жінки та діти вітали їх, плачучи. Уланський мундир був синій, оздоблений багрянцем, двобортний (не за англійською модою), оздоблений рясним золотом. На них був чудовий багряний уланський кашкет, на якому було зображено золоте сонце та тонке біле страусине перо. Цей мундир із золотими еполетами, чудовими кіньми, вибраними людьми, кольоровими вимпелами, що виливалися з верхівок списів, справляв у сонячному світлі ефект, який неможливо описати. На вигляд цих воїнів, яким передувала слава перемог Самоссієри, Ваграма, Рейхенбаха та інших (більшість із них були нагороджені військовими орденами), героїв сотні битв, якими нещодавно командував найвправніший капітан епохи, якому вони були вірні, коли все покидало його, повільно проходили військовий строй і поверталися до своєї країни, навіть не будучи належним чином. переможений, якесь релігійне шанування наповнило серце. Можна було подумати, що священна земля країни, яка породила таких вояків, не може бути заплямована чужою ногою, не може бути пригнічена.
Коли дзвін дзвонів, брязкіт зброї, гуркіт гармат і повторювані гузи припинилися, коли двадцять чотири прекрасні дівчата, одягнені в біле, кинули свої квіти на в'язників і запанувала тиша, генерал, один із найкрасивіших чоловіків свого віку (на той час йому було тридцять три роки), сліпив очі діамантами своїх численних нагород, сидячи. на чудовому коні, гідному Магомета чи Тамерлана, зробив кілька кроків назустріч дамам, зупинився, витончено вклонився їм і чистим і виразним голосом виголосив промову, під час якої, без жодного перебільшення, добряче поклав Цицерона в кишеню і розтопив на губах півдюжини Демосфена. Після повторних гузз, коли офіцери залишали своїх коней, він був змушений підкорити свої мужні щоки неодноразовим поцілункам дівчат. Шовковисте волосся одного з них серйозно заплуталося в його золотих еполетах більше ніж на хвилину, на ревнивий подив деяких вдів. Того ж вечора відбувся бал, і оскільки мій покійний батько був шкільним товаришем генерала і поспішно подорожував зі мною, ми прибули того ж дня в Позен. Мені на той час було дев'ять років. Обійнявши мене, він представив мене як свого родича на балу й віддав під опіку дам Позен. Оскільки я не спав дві ночі, я незабаром провалився в глибокий сон між двома красунями Позен. Звуки музики розбудили мене; Я станцював з жінкою полонез і скуштував льоду. Мої ранні враження настільки сильні, що хоча це сталося зі мною понад тридцять років тому, я чудово пам’ятаю її риси, які дуже нагадували риси північної Сафо в Ульверстоні.