Коли ми розмірковуємо про поведінку Хмельницького, то не можемо не визнати, що він володів у видатній мірі талантом пристосовувати свої заходи до особливої вдачі та звичаїв козаків; що він мав над ними велике панування та контрольний вплив; однак так само очевидно, що він ніколи не збирався остаточно відділятися від Польщі, або тому, що він все ще таємно плекав у своєму лоні залишок прихильності до своєї рідної землі, або тому, що він передбачив, що раса людей, яка існує лише для грабування та грабунку, і яка, здається, має рішучу огиду до встановлення себе будь-де як осіла громада, не має в собі необхідних елементів для створення окремої нації. Хмельницький, це правда, помстився за свої кривди, але він завдав майже смертельного удару Польщі і, здавалося б, гірко розкаявся у своїй поведінці, зробивши це; оскільки на смертному одрі, скликавши головних козацьких старшин і віддячивши їм за відданість його справі, він вимовив такі пам’ятні слова: «/ тяжкий гріх перед Богом учинив, що цареві Олексію зрадив козацький народ: краще було б, ніж УКРАЇНУ. Оо, нехай довіряться туркам, або навіть самим татарам, ніж добросовісності Росії, Поверніться тоді, козаки, до Польщі і залишайтеся назавжди в з’єднанні з нею». Після виголошення цієї адреси він помер 15 серпня 1656 року.
Після його смерті козаки то при нагоді поверталися то до Польщі, то підкорялися туркам; то вони знову об'єднувалися з Росією, то вибухали новими повстаннями, які затопили країну потоками крові. Усі зусилля історика були б непосильні для опису нескінченних інтриг і конвульсій, які їх безупинно хвилювали. Хоча Росія покладала на них надію на щось на кшталт незалежності, вона насправді ніколи й не думала про виконання своїх обіцянок, даних козакам у цьому відношенні. 8він, навпаки, скасував їхні привілеї та придушив козацькі поселення в Малоросії.
Безчинства, подібні до тих, які чинив Чаплінський, не можна було терпіти ніде. Якби його покарали смертю в присутності Хмельницького, то страшного повстання підвладних йому козаків ніколи б не сталося. З іншого боку, якби батько Хмельницького ганебно не знущався з Чаплинським, останній, мабуть, ніколи б не вчинив таких безчинств у домі Хмельницького і ніколи б не помстився синові за образи, яким його зазнав батько. Ті, хто знайомі з глибинами людського серця, добре знають, що горда людина може пробачити багато чого, але зневажати ніколи; і що є образи, які ніколи не прощаються.