Ще ніколи не існувало і, ймовірно, ніколи не буде кращої раси моряків, що плавали Чорним морем, ніж колись козаки: їм ніколи не було рівних, але щоб знову мати клас людей Kke, необхідно було б відродити обставини, подібні до тих, що існували тоді, подія, яка майже неможлива.
Після смерті Баторія між козаками-колоністами та польською шляхтою почали виникати розбрати небезпечного характеру. Сигізмунд ІІІ чи то через слабкість, чи то через невігластво дозволив панам гнобити козаків-поселенців, які, правда, вважалися лише ополченням у платні польської корони, але ніколи не були кріпаками. Вони насолоджувалися дефакто певним видом незалежності; мав привілей повертати пустирі в окремих районах; а також дистиляції бренді та варіння пива; привілеї, які дуже не подобалися польським шляхтичам і мали тенденцію до зменшення доходів останніх, які мали звичку поселяти євреїв у своїх винних будинках чи тавернах саме для тих самих цілей. Звідси надзвичайна антипатія польських козаків до євреїв, яка ніколи не вщухала. До цієї причини неприязні додався ще серйозніший предмет розбрату: поляки були католиками, а козаки схизматиками. Сигізмунд III, ревний католик і керований виключно єзуїтами, наполягав на наверненні козаків будь-якою ціною; спроба, яка розлютила останнього більше, ніж будь-коли. Оскільки деякі отамани виявилися прихильними до його проектів, козаки відмовилися прийняти отамана з рук короля, а обрали собі власних отаманів, деяких з яких вони навіть час від часу вбивали, коли ті виявлялися невдалими у своїх піратських походах. Крім того, вони зрозуміли, що на чолі державних справ більше немає Баторія, якого вони водночас любили й боялися. Можна також зауважити, що імператори Німеччини, які часто ворогували з турками, сильно заохочували, приховано, вторгнення козаків проти останньої держави.
Під цим ускладненням тривожних причин незабаром в Україні почали проявлятися симптоми відкритого повстання. Після кількох невдалих спроб, енергійно придушених спритністю та швидкістю польських генералів, козаки в 1596 році масово повстали. Проти них виступив великий гетьман Жолкевський; завдав їм поразки кілька разів, не без значних труднощів, і, нарешті, відкинув їх у місце, де, оточені з усіх боків і піддані нищівному вогню польської артилерії, вони були змушені здатися на власний розсуд. Їхні вожді Налейгике і Лабода були взяті, засуджені на смерть і страчені. До решти застосовано амністію.