Для того, щоб читач міг скласти певне уявлення про надзвичайний характер конфлікту, який я збираюся описати, я вважаю абсолютно необхідним, щоб він попередньо ознайомився з особливими місцевими обставинами землі, на якій він стався.
Перед селом Новосілки є болотиста річка, через яку був міст у дуже доброму стані, і, як мої читачі, напевно, вже передбачили, перед Рожицьким. Цей міст охороняли російський піхотний батальйон полку герцога Веллінгтона, а також кілька рот саперів і мінерів, розміщених біля входу в село, з кількома гарматами: за кілька тисяч кроків від села, про яке йдеться, був перехід через річку, який можна було легко переправити; це місце охороняли шістсот російських донських козаків; Навпроти села була піднесена дамба або витягнутий курган, близько тисячі футів (англійською) завдовжки та значної висоти, що впирався в міст. На набережній зустрілися дві дороги з протилежних сторін. Правий бік цього насипу був неприступний через болота; ліва сторона була дещо доступнішою.
Рожицький, йдучи верхом насипу, відразу зрозумів, що його доля, так чи інакше, має бути вирішена швидко: він наказав половині своїх вершників повільно спуститися з дамби з кількома карабінерами; і зробив показ, що серйозно збирається напасти на козаків; але, насправді, він хотів озвучити їхні позиції або, в усякому разі, відвести їх якомога далі, щоб не опинитися між двох вогнів. Козаки, які відчувають антипатію до будь-яких серйозних нападів, у видимій тривозі почали відступати. Сам Рожицький почав спускатися з дамби, після чого козаки рушили в повний відступ.
Відразу ж, помітивши цей маневр, командир російської піхоти покинув чудову позицію, яку займав за мостом при в’їзді в село, і швидко просунувся по дамбі в бік Рожицького; поставившись із презирством до поради солдата-ветерана, який заклинав його не рухатися ні кроку вперед, набратися трохи терпіння і що менш ніж за годину весь повстанський загін, як він називав, буде знищений. Командир відповів йому різкою доганою; кажучи йому РОЗЦЬКОМУ. 151 пам’ятайте, що «солдати, які мали честь носити славне ім’я герцога Веллінгтона, не повинні задовольнятися тим, що підстерігають ворога, як миші в норах, а повинні мати достатньо мужності, щоб напасти на нього відкрито, де б він не з’явився, як це зробив герцог під Ватерлоо!»