Залізняк

Коли повстання, щодня наростаючи інтенсивністю та розмахом, почало набувати дуже тривожного вигляду, деякі польські війська під командуванням бригадира Стемпковського разом із корпусом вірних козаків під проводом Некраси виступили та дали повстанцям успішний бій у кількох зіткненнях. Загальний жах, викликаний цим жахливим спалахом, досяг такого розмаху, що суд св. Петербург був змушений знехтувати відкритим запереченням, повстання, збуджене його власним інструментом; і покарати тих, хто брав у цьому участь. (Див. Лесур.) Основна частина гайдамаків все ще зберігала свій табір у Умань під керівництвом Гонти; поки Залізняк безперервно посилав загони, щоб захопити країну, коли перед містом раптом з'явилася частина піхоти і російських донських козаків під командуванням Нолкіна і Голоріва. Коли поляки під командуванням Некраси, які до останнього вирізали частину загонів повстанців, наступали, щоб вступити в бій, російський генерал Кречетников відрядив полковника Голоріва повідомити керівникам повстанців про небезпеку, що насувається. Цей крок увінчався повним успіхом. Головіва поговорив по-дружньому, схвалив усе, що було зроблено іменем цариці, склав прихований план військових дій, допоміг у налагодженні дисципліни, відвідав обер-офіцерів, запевнив їх, що вони будуть оборонятися в разі раптового нападу поляків, і цілком завоював їхню довіру. Невдовзі повстанські конфедерати під час розвідки для отримання інформації зіткнулися з польським авангардом. Побиті цією силою і переслідувані Некрасою, вони сховалися в російському таборі, але Голоріва тоді зайняв протилежну лінію поведінки і, обшивши їх з усіх боків, наказав кинути в заліза разом із Залізняком та іншими начальниками. Тоді він атакував і розгромив решту гайдамаків спільно з поляками; і, оточивши їх, наказав відіслати їх у кількості тисячі вісімсот разом із Ґонтою до генерала Бранецького, а Залізняка залишив собі з меншою кількістю російських полонених. Розповіді про смерть Залізняка суперечливі. Кінець його земної кар'єри ніколи не був повністю очищений від таємниці, хоча безсумнівні залишаються торкаючись заключної сцени життя Гонти. Одні кажуть, що Залізняк після розгону гайдамаків був покараний нозом і довічно вивезений з усією родиною до Сибіру; інші стверджують, що йому вдалося здійснити втечу, і що він упав у сутичці на чолі одного із своїх загонів. Знову ж таки, інші стверджують, що він помер у дуже похилому віці, добровільним затворником у монастирі в Москві. Це останнє твердження, як мені здається, спирається на вочевидь добру основу, оскільки я дуже чітко пам’ятаю, що чув його кілька разів під час мого перебування в Україні. Це підтверджують і деякі мої співвітчизники та земляки, вихідці з того краю. Можливо, Залізняк пережив покарання нотутом, хоча випадки цього дуже рідкісні; він також міг бути залишений мертвим на полі битви, і там повернувся до свідомості.