Донські козаки користуються певною свободою і незалежністю; вони мають гетьманського отамана або старшину, призначеного російським імператором; і цьому вождю вони підкоряються більш-менш добровільно й беззаперечно; загалом, ними керує тільки козацька старшина, рівноправна в російській армії. Вони мають окрему власну військову адміністрацію; хоча вони змушені комплектувати встановлену кількість новобранців, які служать довічно, оскільки вони рідко звільняються до досягнення шістдесяти років: в цілому їх стан щасливіший, ніж у решти російського населення. Вони належать до греко-руської церкви. Існування цієї маленької Донської республіки в самому серці найдеспотичнішої та найбільш великої імперії у світі, здається, становить проблему, вирішення якої ще остаточно невідоме, і остаточне вирішення якої ще належить з’ясувати. \ Що стосується другої гілки козацького роду, так би мовити V / залишків, з яких, а саме, Czarnoncy, досі існують, і які досі не втратили в жодному матеріальному ступені відмітної ознаки свого походження, широка і разюча різниця помітна щодо звичок, способу Ufe, звичаїв і соціальних особливостей між ними та попереднім класом, однак не порушуючи загальної взаємної подібності, яка має завжди характеризувати дві нації.
Південно-східні райони Польщі, України й Поділля, піддані колись набігам варварських орд, були ареною вічних усобиць і кровопролиття; але оскільки ґрунт цієї частини Польщі є найбагатшим і найпродуктивнішим у всій Європі, ці провінції, незважаючи на те, що їх постійно спустошували та часто знелюднювали, швидко заселялися знову та відновлювали свій попередній стан процвітання; і це тим легше, оскільки ці країни в основному складаються з великих полів, здатних забезпечувати підтримку майже необмеженій кількості населення. Щоб ефективно стримувати набіги татар, вахів і кусіян, польські королі надали польським шляхтичам великі земельні ділянки на берегах Дніпра за умови, що останні забезпечуватимуть їхню оборону за власний кошт і плату; домовленість, яка змушувала цих сеньйорів постійно підтримувати певну кількість озброєних вассалів і будувати ряд фортець або укріплених місць, що захищали б від небезпеки раптового нападу. Солдати. в їх платі були, як правило, або нащадки стародавніх воїнів, або первісних жителів України».