Підвищений до звання полковника, він незабаром став відомим своєю заповзятливою хоробрістю; постійно прориваючись крізь їхні піхотні війська та розбиваючи кожен ескадрон кінноти, на який він атакував, він став жахом для росіян; і навіть під кінець цієї війни, серед загальної анархії та безладу в польській армії, він зумів підтримувати у своєму власному полку найсуворішу дисципліну; так що його РОЗЦЬКИЙ. 143 ім'я викликало жах і тривогу до такого ступеня, що росіяни, які добре знали його загони, не раз, очевидно, уникали мірятися з ними своїми силами.
Інтриги дрібного суперництва, підлі й мерзенні підступи ревнощів, а особливо жалюгідна неспроможність деяких претендентів на військові таланти, чиї заходи служили лише породженню недовіри та знеохочення в усій армії, завадили справді чудовим талантам Рожицького бути адекватно й ефективно використані; ні, неодноразово було надто очевидно, що ці самі соі-дисантні патріоти, які безупинно звинувачували все, нічого не вигадуючи; і хто, по суті, у найбільш критичний і важливий момент навмисно стримував або утримував сили, організовані для захисту країни; дуже хотіли позбутися його взагалі.
Оскільки Рожицький був переможцем у кількох битвах і оскільки я на даний момент не можу отримати доступ до подробиць усіх його військових успіхів, я обмежуся тут лише коротким і неповним описом лише тих його головних військових досягнень, які, як мені здається, містять найяскравіші моменти інтересу.
Коли Рожицький залишив рідний край, він мав із собою лише двісті вершників і п'ятдесят карабінерів. З двох сотень військових було лише сімдесят три, про яких можна було б правильно сказати, що вони були досить добре озброєні; тобто зі звичайними списами, решта не мали нічого, крім довгих дерев’яних жердин, увінчаних великими залізними цвяхами, заточеними до кінця. Серед цього невеликого загону повстанців то тут, то там можна було побачити шаблю чи пістолет; у карабінерів, відомих стрільців, правда, не було ані багато амуніції, ані хороших карабінів; весь загін, по суті, був жалюгідно озброєний.
Не встиг Рожицький залишити своє село, як кілька загонів російського війська переступили йому дорогу: за його невеличким загоном рушили інші ворогові.
Перед лісом на дорозі, якою він обов'язково повинен був пройти, три батальйони російської піхоти рушили йому назустріч і негайно стали в кар'єри; кавалерія ворога швидко наближалася до його тилу.