Вдова. «Де ти живеш? — Хлопче, нема в мене дому; дикий степ — постіль моя, небо — моє покривало; але, може, я знайду матір, або подругу добру, що вбереже мене від голоду, холоду й біди, яка дасть мені прохолоду влітку, теплу взимку, і подбає про мого собаку, щоб він не став здобиччю вовків.
Вдова. Уявіть себе до великих воріт моєї оселі в присутності двох свідків; Я всиновлю тебе, ти будеш моїм сином. (Відповідно він був усиновлений і успадкував її майно; і ніхто не міг повністю позбавити його спадщини).
Якби вдова відповіла хлопцеві: Твій голос мені подобається; увійди і будь моїм, ми будемо єдині; така воля Божа", тоді вони були одружені, і шлюб вважався законним, якщо Пачоле досяг сімнадцяти років. Якщо вдова відповідала: "Стукайте у ворота, ви отримаєте мою гостинність, як мій гість, вам нічого не знадобиться", тоді він стукав відповідно і заходив під гостинний дах.
Цей звичай, начебто унікальний і дивний, панував на Україні з більшими чи меншими змінами, і це легко пояснити. У давні часи на Україні безперестанку точилися війни; запорожці виносили дітей у своїх хижих і войовничих походах; цих дітей покинули на волю, коли їх викрадачі могли загинути від меча. Так само багато дітей могли втекти в Україну, коли татари вирізали їхніх батьків; цих дітей гостинно приймали в селах, і жорстоке поводження з ними вважалося б злочином. Козачки також під час тривалої відсутності своїх чоловіків часто всиновлювали таких сиріт. Звідси, безсумнівно, походить польське прислів’я «Щасливий, як пахоля з українською вдовою»* (Szczesliwy iak na Ukrainie pacholek u wdowy.)
Спосіб пити між українським народом між собою дуже нагадує звичаї, відомі в таких випадках в Англії. Чоловік, який має намір випити з іншим чарку коньяку, бере чарку, встає, кланяється йому, а коли кланяється у відповідь, виголошує промову і п’є за його здоров’я, а інші стоять. Його друзі відповідають на комплімент, і всі гості по черзі виголошують промови, під час яких усі фехцитують, аж поки не втратять почуття та стануть п’яними. (Називається byczek,)