Гонта

Основна частина гайдамаків ще залишалася в Гумане під проводом Ґонти й Залізняка, коли в околицях міста з’явився загін донських козаків під проводом Головиви та частина російської піхоти під проводом Кречетникова. Обидва ці офіцери отримали таємні вказівки спостерігати за гайдамаками та завоювати довіру їхніх старшин. Головіва відвідував цих старшин, давав їм поради. і виконав свою місію з неабиякими здібностями. Коли війська на чолі з Некрасою почали розбивати й переслідувати гайдамаків у всіх напрямках, Гонта зі своїми старшинами пішов відвідати Голоріва, який прийняв їх люб’язно й помітно ввічливо. Потім, затримавши їхніх коней, щоб не втекти, він раптово змінив тон і кинув їх у заліза. Тоді він атакував і розгромив гайдамаків спільно з поляками, які оточили їх з усіх боків, і за наказом Кречетникова передав Гонту з тисячею вісімсот повстанців генералу Бранецькому. Бранецький знайшов спосіб передати Ґонті таємне повідомлення, щоб запевнити його, що якщо він буде дотримуватись суворої тиші й не робитиме усних заяв, то врятує його від неминучої смерті; але цьому ж посланцеві було доручено особливий наказ до Голоріва, щоб він наказав своїм козакам вирізати язик і відрубати праву руку Гонті під якимось легковажним приводом, щоб не допустити розголошення ним державних таємниць. Слід зауважити, що після вбивства двох своїх хлопчиків розум Гонти був частково збожеволів. Він ніколи не міг ні спати, ні відпочивати; йому постійно здавалося, що він бачить привидів своїх дітей і матері, яка проклинає його. Він часто розмовляв з ними серед ночі; і перед своєю стратою, яка відбулася в листопаді, він уже ніс на собі всю тягар покарання за свої жахливі злочини. Коли один із гайдамаків К охопив сина Младановича, десятирічного хлопчика, який випадково уник смерті, і привів його до Гонти, останній, зворушений жалем, не тільки врятував йому життя, але й піклувався про нього, приділяв йому якнайбільшу увагу і, здається, особливо любив цю дитину, яка, добре знайома з ним, постійно запитувала, що сталося з його батьком, зі сльозами та голосінням. Він двічі уникав майже вірної смерті, і був вирваний з рук Гонти лише за півгодини до страти. Слід також зазначити, що після розгрому гайдамаків Гонта, увійшовши до невеличкої хатинки біля Серби, виявив у ній жінку, яку спокусив у молодості і яка передбачила йому полон і страшну смерть. Вона була рідною дочкою турецького полоненого і богемської жінки. Вона отримала добру освіту і мала великі досягнення, і довгий час була визнаною коханкою генерала Бранецького, який навіть після одруження з племінницею Потьомкіна таємно відвідував її. У цієї жінки (Марильки) була ручна лисиця, яка всюди ходила за нею і яку вона дуже любила. Генерал Бранецький, випадково проїжджаючи через село, побачив відомого лиса, який заходив у хлів; незабаром він дійшов висновку, що його коханка повинна бути там, і пішов за нею; але знайшов Ґонту на колінах біля ніг свого колишнього коханого. З того часу він відчував до нього сильну ненависть, яка ніколи не вщухала. У Марильки була дитина, яку винесли татари, і, не зумівши її відновити, впала в глибоку меланхолію, зникла і багато років жила під іншою назвою, в самотній оселі на березі Дністра. В околицях вона мала репутацію пов’язаної зі злими духами. (Див. спогади полковника Лагавського). Головіва діяв у суворій відповідності до отриманих інструкцій. Ґонта був засуджений у Сербі з дотриманням усіх необхідних формальностей публічно зазнати страшної кари гаків, каліцтва та смерті; і його стратили в присутності великої кількості очевидців у штабі Бранецького. Жорстокість покарань, які він зазнав, посилювалася неймовірними варварствами, а вцілілі члени його родини були відправлені на вічне заслання до Сибіру. Здобич, вивезена гайдамаками (листопад 1768 р.), яка становила значну суму, була здебільшого поділена між Бранецьким і Кречетниковим і деякими нижчими старшинами. Хоча Бранецький, здавалося, був відданий Росії, і хоча він одружився з племінницею Потьомкіна, цей шлюб приніс йому великі багатства, усі версії більш-менш погоджуються приписувати його очевидну завзяття його прагненню узурпувати трон Понятовського, тоді як він ненавидів росіян у своєму серці. Бо щоразу, коли сп’яніння відкривало таємниці його грудей, він рідко приховував антипатію, яку мав до них. Безсумнівно, він не був вільний від лицемірства, але він, безперечно, був наділений значним талантом, і якби він зійшов на трон Польщі, він, швидше за все, врятував би цю нещасну країну. Але Росія добре знала, яким саме К чоловіка, з яким їй довелося мати справу, і Бранецький залишився без подальшого підвищення. Після смерті Ґонти гайдамаки, розбиті повсюди, були страчені тисячами в усіх південних частинах Польщі. Їх вішали, їх четвертували, їм відрубували голови протягом кількох місяців. Найбільше їх постраждало в Леопольді, Лисянці, Бердичеві, Житомирі, Кодні.