Ціла Україна, а також країна, що тягнеться до Чорного моря, охоплюючи Валахію, залишалися під пануванням Литви до 1453 року, коли Магомет II, султан Туреччини, після взяття Константинополя змінив політичний стан сходу. Незабаром після цього завоювання османи досягли ще одного завоювання васалів Литви, вже об’єднаної з Польщею. Довгий ряд нещасливих війн, охоплюючи ті з козаками, спустошував Україну і весь південь Польщі аж до Карловицького договору, укладеного в 1699 р. Османи, присягнувши тоді на вічну приязнь Польщі, об'єдналися зі своїм природним союзником, щоб боротися з московською владою, яка починала поширюватися в усіх напрямках. Історія її воєн від Петра I Великий для Миколи I. занадто добре відомий, щоб вимагати нашої уваги тут. Що стосується Наддніпрянської України, то вона разом з містом Києвом за незаконним Андрушофським договором 1688 року перейшла під владу російських царів. Ця угода, укладена за правління Собеського, була найбільш нещасливою для Польщі, яка через наступні негаразди була ослаблена й дезорганізована; і той самий договір згодом обрушив поступові лиха на польську Україну; особливо в • 1768 році, під час повстання Залізняка і Ґонти, яке плекав і організовував Євсія.
Після другого розколу Польщі польська Україна теж (здається, тимчасово) опинилася під пануванням Росії.