У веденні цієї знаменитої сутички, яка врятувала цей невеликий польський загін патріотів від явного майже вірного знищення, і в якій він втратив дуже мало своїх людей, ми не можемо заперечити Рожицькому велику мужність і здібності. Російський полководець, хоча зі свого боку, мабуть, був так само хоробрий і гідний як кращої справи, так і кращої долі, мав так само очевидний брак військового такту та гостроти спостережливості; він, справді, був причиною власної загибелі: зухвала й лицарська відвага, не стримана розсудливістю, здається, набагато більше корисна для кінноти, ніж для піхоти, чия відвага, особливо в атаках кінноти, має бути спокійною та пасивною. Він забув, що герцог Веллінгтон, чиє ім’я він згадував і який провів сімдесят битв і здобув сімдесят перемог, жодного разу не забув використати якнайкраще всі переваги, які йому могли бути доступні; що він ніколи нічого не залишав напризволяще; ніколи не зловживав своєю владою; і, перш за все, ніколи не дозволяв своїм пристрастям заважати чи переривати холоднокровне застосування його розуму.
У пізніший період ще одним військовим подвигом Рожицького було знищення Каргопоського російського драгунського полку під Ільзою; і розпорошеність ворожих сил, у п'ять разів більших, ніж його власні, і забезпечених, крім того, артилерією. Таким чином можна коротко викласти основні факти цієї блискучої, справді, майже романтичної справи. Полковник, про якого йдеться, побачивши невеликий загін Рожицького, який наступав, щоб напасти на нього, зробив рукою презирливий жест і прийняв запропонований бій до того, як підійшла вся його артилерія та решта сил. Конлікт частково відбувся в глибокому яру. Рожицький, розбивши драгунів і власноруч убивши російського полковника, не дав розгортатися решті сил, тримаючи їх блокованими в яру, і роблячи неодноразові й безперервні напади на голову ворожої колони. Після наполегливої, смертельної сутички, яка тривала кілька годин, він карабінерами розвернув колону і змусив ворога кинутися до втечі.
Згодом, коли військова слава Рожицького почала ширитися на всі боки, один російський полковник, який відзначився в попередніх війнах, відчув гаряче бажання помірятися з ним своєю силою. Оскільки його сили переважали чисельністю, і в надії, що він переможе, його бажання було виконано зі штабу. Спочатку вони зійшлися в сутичці, але без вирішального результату. У продовженні Рожицький дав зрозуміти, що його боїться, і при його наближенні відійшов. Зумівши кількома вмілими маневрами поступово поставити свого противника в невигідне становище, Рожицький тепер, у свою чергу, став нападником, і російський полковник був розбитий і змушений був відступити, втративши майже всіх своїх людей.